Історія Скалатського замку бере свій початок у XVII столітті, хоча є дані, що його зведено на місці більш давніх оборонних споруд. Будівля має чотирикутний план з чотирма потужними вежами, розташованими по кутах. Замкові мури, укріплені бастіонами, пам’ятають чимало історичних подій та облог. Вежі та стіни замку відновлені, з 2003 року він перетворений на філію Національного заповідника «Замки Тернопілля», і є популярним туристичним об’єктом, що приваблює відвідувачів своєю історією та мальовничими краєвидами. Про сьогодення Скалатської твердині розповіла Юлія Смоляк, молодший науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля».

Потік туристів збільшився

Пані Юлія каже, що туристичний сезон 2023-2024 років був досить вдалим: замок відвідували як місцеві поціновувачі старовини, так і тимчасові переселенці, приїжджі: «У порівнянні з попередніми роками в нас десь у два з половиною рази збільшився потік туристів — завдяки виставковій діяльності, екскурсійній та масово-освітній роботі. Проводимо різноманітні майстер-класи, різні заходи. Я веду сторінки і в інстаграмі, і на фейсбуці — це теж сприяє популяризації нашого замку. Також залучаємо різні сучасні новинки, зокрема і штучний інтелект, розробляємо туристичні маршрути, сувенірну продукцію. Треба йти в ногу з часом, викорінювати все радянське, осучаснювати музейний простір, експозиції, робити інформацію більш доступною».

Станом на тепер у замку відкриті дві вежі і два підземелля. В кожній із веж експонуються виставки. У північній, котру ще називають наглядовою, діють виставки зброї, дерев’яної скульптури, етнографії краю. В іншій вежі розташована археологічна експозиція та картинна галерея художника краю Василя Купецького. У підземеллях — пивниці і кімната тортур. Також бувають тимчасові виставки, до проведення яких долучаються магістранти Львівської академії мистецтв, молоді митці.

Звичайно, заповідник веде і науково-дослідну, пошукову роботу, видається друкована продукція. Нещодавно випустили книжку «Замки Тернопілля», співавтором якої є Юлія Смоляк.

«Ми створили туристичний маршрут під назвою «Культурно-історичні та духовні пам’ятки Скалатщини», де представлені Скалатський замок, музей-садиба Леся Курбаса і Полупанівська Свята гора. Маршрут успішно презентували — цьогоріч замок, приймав обласні заходи до відзначення Дня туризму. В цілому, колектив Скалатського замку працює дуже активно — проводиться комплексна робота по благоустрою замку, беремо участь в різних конференціях, подаємо заявки на гранти, — розповідає науковиця. — А найбільше мене мотивує, коли приходять на екскурсію дітки, а по завершенню обіймають, цілують… Приїжджають до нас і священники з літніми дитячими таборами, а нещодавно ми підписали угоду про міжнародну співпрацю з Українським музеєм в Австралії».

Розмовляючи, оглядаємо першу вежу — північну. Роздивляємось експозицію зброї, дерев’яної скульптури. Про кожен із експонатів можна писати окремий нарис — у пані Юлі матеріалу не забракне. Піднімаємось на другий – виставка дерев’яних скульптур, третій поверх — там облаштована виставка етнографічної спадщини. Привертає увагу величезна кількість рушників, вишитих сорочок. « Люди приносять вишивку, картини, — розповідає Юлія Смоляк. — Буває, що я звертаюся до громади: усе, що ви хочете викинути чи спалити, приносьте до нас. Нещодавно парафіяни однієї з церков усю вишивку пожертвували нам. Іншим разом хлопчик приніс пакунок, а в ньому — гвинтівка, штик-ніж, рушники і записка: «Для Скалатського замку. Від учня 7-Б класу Бучка Юрія». Навіть діти зацікавлені в тому, щоб зберігати нашу спадщину…»

Вишивка, картини зі стрічок, мальовані на склі… Все це — таке знайоме, рідне. Але то для нас, місцевих. А тимчасово переміщені особи, наприклад, приїжджають, дивляться і дивуються — їм усе цікаво. Люди підходять до сорочок, рушників, прискіпливо вивчають кожен хрестик: «А що це таке? А можна перемалювати візерунок? А це якого періоду?»

 «Мій син тут виріс»

Юлія Смоляк закінчила магістратуру за спеціальністю «Музеєзнавство, пам’яткознавство та культурний туризм» у Волинському університеті — саме там їй привили любов до рідної історії, культури, етнографічної спадщини, музейної справи. Вона насправді віддана своїй справі, любить Скалатський замок — здається, знає тут кожен камінчик.

«Для мене це — стиль життя. Коли втягуєшся в цю роботу, то вже не можеш від неї відмовитися, — оповідає. — Я співпрацюю зі Скалатським ліцеєм, із Будинком школяра. Дітки охоче приходять до нас, це дуже тішить. Особисто мій син тут виріс — ще змалечку знає велику частину експонатів, грається із друзями «в розкопки», а, коли маємо відвідувачів, біжить їх зустрічати, вмикає світло у вежах: «Мамо, туристи прийшли!»

Прикметно, що молода жінка активно розвивається як фахівець, бере участь у різноманітних програмах навчальних курсах, семінарах тощо. Недавно завершила навчання в освітньому проєкті «Школа для гідів. Маршрути пам’яті війни». Як розповідає, це надзвичайно актуально в наш час, адже під час війни ми маємо говорити правду, зберігати пам’ять та розповідати справжню історію. «Особливо це важливо для мене як наукового співробітника Скалатського замку, адже я проводжу екскурсії для військових у рамках психологічної підтримки «Відновлення культурою» на базі Національного заповідника «Замки Тернопілля» та співпраці з Скалатської лікарні. Щоб робити це професійно, з розумінням та максимальною з користю для них, пройшла спеціалізоване навчання. Під час безпосередньої роботи з відвідувачами орієнтуюся на можливості військових — проводжу або майстер-клас, або оглядову екскурсію, або знайомлю їх із тією чи іншою виставкою. Зазвичай відвідувачі залишаються задоволеними, а одного разу, коли я працювала з великою групою із 28 військових, по завершенні екскурсії вони дуже мене зворушили. Походивши замком, оглянувши все, підійшли і сказали: «Знаєте, ваш фронт — тут. Ми сидимо там, щоб передати нашій молоді всю цю спадщину» Ці слова справді мене змотивували, і я «переключилася» в роботі більше на молодь, на дітей».

Насправді сьогодні Скалатський замок, поряд із тим, що є привабливим туристичним об’єктом міста й громади, виконує ще і функцію своєрідного неформального молодіжного і дитячого центру. Сюди приходить молодь на романтичні побачення, тут проводяться різноманітні майстер-класи, квести, цікаві події. Планується літом знову проведення кінопоказів під відкритим небом.

Взимку Скалатський замок також мав насичений період: діяло зимове містечко, дітлахи мали змогу поспілкуватися зі Святим Миколаєм у одному із затишних та загадкових замкових підземель, перетворених пані Юлії та її співробітників у справжню казкову оселю: «Ми поставили ялинку, різдвяну шопку, запалили камін, дітки пекли на вогні маршмеллоу (зефірки, інакше кажучи), фотографувалися у святковій фотозоні. Проводили майстер-клас по виготовленню різдвяних зірок, дідухів, павуків. «У нас була справжня різдвяна феєрія», — згадує Юлія Смоляк. — Також ми організували акцію «Миколай для Героя» — зібрали кошти, шкарпетки, печиво, і передали місцевим волонтерам…»

А ще у підземеллі минулоріч проводився майстер-клас із писанкарства — його вела магістрантка Львівської академії мистецтв Світлана Юхимлюк, котра також представляла у замку виставку своїх картини.

«В нас був стіл, святковий декор, ми наготували матеріали — Скалатський професійний ліцей надав нам яйця, я їх видула, а вони на цій сировині спекли паски для військових. На майстер-класі було багато учасників: і працівники ліцею, і дорослі, і діти… Атмосфера була дуже приємною, урочистою… Коли змиваєш віск із цієї писанки — це своєрідна магія, дуже цікаво — що ж воно вийшло? Також я проводила екскурсію виставкою для військових, а ще — вела майстер-клас зі свічковаріння… Цієї весни напередодні Великодня теж плануємо низку цікавих заходів — отак і живемо. Працюємо, бо хочеться залишити щось своїм дітям. Щоб вони не тільки орієнтувалися на Європу, на їхню культуру, традиції, а знали і любили наше, рідне».

Проєкт «Старожил»

Юлія Смоляк — переконана прихильниця цифровізації історії, культурної спадщини. Вона розповідає про свій проєкт, який став її омріяним дітищем: «Моя ідея пройшла відбір в американській компанії The Heritage Management Organization на вивчення курсу про «Цифровий музей» , також її підтримали європейські колеги, а втілити в реальність допоміг Український музей Австралії. Задум полягає в тому, щоб оцифрувати спогади старожилів нашого містечка. В архівах, в яких я побувала для написання наукової роботи, бракувало джерел з історії Скалата тих чи інших часів. З 1939 року до завершення радянського періоду про Скалатський замок немає нічого. Тому я шукаю людей, які знають більше про історію нашого Скалата, — вони «під запис» розповідають про дитинство, звичаї, традиції, про те, яким був Скалат, про єврейське поселення, як існувало в його межах — все те, що вони пам’ятають. На жаль, таких людей вже надто мало — старожили відходять у вічність. Люди надають мені давні фото, на їх основі відтворюють якісь спогади, сюжети. За результатами роботи буде створено медіа-проєкт «Старожил». Маємо вже заставку, працюємо над кінцевим зведенням продукту. На сьогоднішній день буде три репортажі. Це має зацікавити як старше покоління, так і молодь. А найбільшою родзинкою цього відео буде те, що в кінці кожного репортажу його герої, літні мешканці Скалата відповідають на питання: «А що ви побажаєте нашій молоді? Як ви бачите майбутнє нашого міста?» Ці побажання надзвичайно цікаві — адже ці люди, які вже прожили життя, мають багато чого сказати нам, молодшим».

Попри те, що проєкт отримав хорошу міжнародну підтримку, творчині знову доводиться писати заявки на нові гранти, тому що ця робота потребує значних коштів. Підготовка такої документації — непроста робота, але пані Юлія активно працює над освоєнням англійської мови, щоб розширити свої можливості як науковиці та екскурсовода.

Нерозгадані таємниці Скалату

Поки оглядаємо вежі та підземелля Скалатського замку, вивчаємо архітектурні скарби та милуємось розкішною картинною галереєю, запитую співрозмовницю, чи є ще тут якісь нерозгадані таємниці? «В нас дуже мало архівних джерел, з яких можна було б дізнатись більше про замок: наприклад, яким був палац на фото, як це все виглядало? Як була облаштована територія? Наш замок був у приватній власності — а залишилися тільки невелика кількість світлин, знайдених у Львівському, польських архівах. Ще кілька архівів не вивчено — якраз беруся за вивчення Віденського архіву, щоб усе це дослідити, і, можливо, з’ясувати ще якісь цікавинки. Загалом, це дуже багато роботи, яку треба любити, — стверджує науковиця. — А ще, наприклад, підземелля. Їх по Скалату багато — з часом вони зруйнувалися. В радянський період їх було масово засипано. І от у мене є мрія: відкрити за територією Скалатського замку підземелля, як у Тернополі, яке веде під центром міста.

Та й загалом, у нас є дуже багато є цікавинок, наші старожили розповідають дуже багато про те, який вигляд мав Скалат у давнину. Адже він колись був повітовим містечком, тут було більш ніж 10 тисяч населення, економічне, культурне життя активно розвивалося. В нас у щонайменше третині родин є якісь відомі люди — це і журналісти, і художники, моделі, науковці, дослідники… Це все дуже цікаво, просто ми мало про це знаємо».

На завершення запитую пані Юлію, чи вона взагалі коли-небудь відпочиває?

«Моя дитина каже: «Ти, мамо, коли їсиш — башти, коли спиш — башти…» («баштами» місцеві називають Скалатський замок). У святого Миколая попросив, щоб я звільнилась, або мене звільнили, бо скучив за мамою. Заледве дійшли компромісу, що обмежимося відпусткою (усміхається — У.Г.). Адже, відколи вийшла з декрету, весь час я на роботі. Проте, щоб досягнути якихось результатів, потрібно багато працювати. З часом можливо, буде трошки легше, — сподівається Юлія Смоляк. — Насправді, це все віддається з любов’ю — і люди це бачать, відчувають. Може, хтось візьме мою працю у приклад. У дитинстві я завжди любила сидіти і слухати розповіді старих людей — про війну, про традиції, побут… Ці всі історії вкарбувалися мені в пам’ять — хочеться передати їх наступним поколінням. Всі кажуть, що культура не на часі, але нашу спадщину, наші традиції треба підтримувати, і це дасть свої плоди.  Наприклад, минулоріч у Скалаті дуже багато людей, дітей колядувало по місту, по вулицях, домівках, якихось закладах… Це дуже позитивна тенденція, ми це врахували і вже «взяли на озброєння» — цієї зими плануємо організувати у нашому замку фестиваль Коляди. А взагалі, звісно, чекаємо завершення війни і нашої перемоги. Знаєте, я нашим відвідувачам на завершення кажу: «Зустрінемося у Скалатському замку, коли Україна переможе. Поставимо столи вздовж і впоперек нашого двору і, як велика родина, будемо святкувати… А почесними гостями будуть наші військові — дуже надіюся, що всі вони живі — хлопці, які приходять до мене. І що вони зі своїми родинами прийдуть до нас святкувати Перемогу…»

Уляна ГАЛИЧ.