Одна з переваг професії журналіста — завжди є нагода познайомитись із насправді цікавими людьми, почути їхні історії, довідатись про оригінальні захоплення й приховані таланти. Оксана Острійчук — вихователька в дитячому садочку села Білої Чортківського району. Народилася і живе у Білій, і має цікаве хобі — фотографію. Займається цим мистецтвом з 2010 року. «Це моя віддушина, те, що дозволяє відпочити від буденних справ, а також і певна сублімація — колись накопичуються якісь емоційні враження, вони згодом виливаються у фотороботи», — починає розмову жінка. Також захоплюється вишивкою, квітникарством, читанням — все це дозволяє їй творчо розвиватися і рости, підживлює талановиту душу мисткині.

Обрала для себе натюрморт

Найчастіше пані Оксана працює у жанрі натюрморту. Розповідає: «Коли починала, купила собі «мильничку» — простий і компактний фотоапарат, і знимкувала ним все підряд: різні квіточки, комашки… Десь берізка зазеленіла, якась маленька квіточка зацвіла. Потім я почала укладати різні композиції, формувати натюрморти, і саме це найбільше припало до вподоби. Є в мене і пейзажі, є макрозйомка, є трошечки архітектури. Єдине, що не знімаю людей».

Розповідає, що для створення своїх композицій часто використовує щось непримітне, щось таке, що росте у садку, якісь бур’янці. «Надихаюся природою. В мене улюблений жанр — мінінатюрморт, я ще його називаю макромініатюрою. Це зовсім невеличкі композиції, створені в якихось горіхових чи яєчних шкаралупках, в наперсточках, у мушельках. Використовую якісь малесенькі бутончики, квіточки, якісь плоди. Мені подобається працювати з такими дрібними об’єктами, — каже пані Оксана. — Звичайно, є в мене і натюрморти трохи більших об’ємів, складніших композицій — залежить від того, коли іі що є під руками. Початися все може з якоїсь квіточки, кульбабки, гілочки — знаходжу їх дорогою на роботу, в садку…»

Взимку майже не фотографує

Запитую Оксану Острійчук про подальшу долю її натюрмортів — чи розформовує авторка композиції, зазнимкувавши їх? «Цікаве питання, адже в мене ще є таке поняття як «відстояний натюрморт», відповідає співрозмовниця. — Коли фотографуєш, наприклад, квіти — зробиш свіжий букет, залишиш його на столі, а потім за два-три дні приходиш, а воно вже так художньо підів’яло, пилок осипався і все якось зовсім по іншому сприймається. Геометрично композиція та сама, а по сенсу — з’являється якась нова філософія, краса старішання, в’янення. Минулого року був цікавий випадок. Назбирала мухоморів — дуже класних, фотогенічних, але вони ще були не відкриті, молоді. Я їх розклала — з мохом, з осіннім листям, зробила натюрморт, зазнимкувала, а потім пошкодувала і не розібрала відразу композицію. Так вони й залишилися на певний час. За два дні заходжу, а їхні шапочки розкрилися як великі красиві парасолі. І вийшов зовсім новий натюрморт — я його теж сфотографувала, і в мене вийшло дві картини-близнюки, своєрідний диптих про юність і зрілість».

Мисткиня каже, що взимку майже не фотографує, тому що не має натхнення. «Хоча кілька років підряд я робила зимові композиції. Наприклад, використовувала для фото чудових різдвяних сніговичків, що їх робить майстриня декоративно-прикладного мистецтва Ярина Журба, яка також родом з Білого. Також у нас в садочку працює Ірина Пелехата — минулоріч вона виготовляла дуже гарні вироби з вати: ялинкові прикраси, різних сніговичків, гномиків. З нею позаминулої зими ми створили цікаву колаборацію: від неї — чудові, майстерні вироби, від мене — яскраві фото цієї краси. А ще, до речі, дуже люблю взимку знімати морозяні візерунки на вікнах, у мене є ціла серія таких робіт. Ще коли вікна були не пластиковими, а дерев’яними, я тоді працювала у школі, прийшла одного разу на роботу дуже рано… Мороз був десять-двадцять градусів, вітер, а на склі оці візерунки — ялинками, соснами такими химерними… Сходило сонце, а я мала з собою свою «мельничку». І ось сонце світить крізь ці візерунки, вони такі золотисті, в теплих тонах — а небо блакитне за вікном… І я все це сфотографувала. Дуже цікава серія робіт вийшла з цього», — ділиться пані Оксана.

Діти вчаться розуміти красу

Роботи фотомайстриня виставляє у соцмережах — переважно на фейсбуці. Там можна знайти цілі галереї чудових світлин її авторства. Використовує пані Оксана своє захоплення і в професійній роботі. Веде свій блог, де викладає роботи з дітками, відео. Тематика — екологічне виховання. «Ми з дітками і якийсь городець садили, і тюльпани вирощували. Також робили такий проєкт, кожна дитинка мала свою культуру: і гарбуз, і горошок, і помідори… Все це виростало, ми оформляли його декоративними малюночкам і, звісно ж, фотографували, — розповідає фото художниця. — В моїй роботі часто потрібно багато різних фотографій для ілюстрації, для навчання. Діти також надихаються мистецтвом, вчаться відчувати і розуміти красу рідної землі. Щось кольорове, яскраве, красиве розвиває пізнавальний інтерес, допомагає в майбутньому визначитись із захопленнями».

До речі, про колір — пані Оксана визнає, що він для неї — в центрі уваги. Чорно-білу фотографію практикує рідко, адже колір, на погляд мисткині, це життя.

«Чорно-білі фото теж цікаві, але їх робити важко, там більше значення має смисловий акцент, якась філософія. Мені подобаються такі світлини, але сама я — більше про яскраві барви, насиченість, буяння фарб. Фотороботи мають надихати — мене надихає саме колір і якісь майстерно упіймані в об’єктив моменти».

Не бійтеся творити

Прикметно, що Оксана Острійчук уже третій рік поспіль є учасницею «Березневого вернісажу» в Чорткові, де виставляються цікаві й оригінальні зразки фоторобіт місцевих майстрів Адже тут — велика концентрація художників, це своєрідна неофіційна столиця фотографії в нашому краї. Тож на виставках можна милуватися світлинами, виконаними у найрізноманітніших жанрах, техніках — кожен знайде собі щось до душі. А, як свідчить досвід, люди тягнуться до фотомистецтва — пані Оксана, наприклад, вела гурток в Університеті срібного віку в Чорткові, тож має практику у цій сфері.

«Працюючи з нашими студентами, я їм казала: «Моє завдання не навчити вас різних фотографічних тонкощів — я і сама їх не знаю, не має багатьох технічних можливостей… Моє завдання — запалити вас іскрою натхнення. Щоб вам це сподобалося, і ви продовжували це робити». І бачу, вони продовжують фотографувати, діляться своїми роботами в соцмережах, навіть приносили свої роботи на крайній вернісаж, що відбувався у приміщенні артгаражу в Чорткові. Бачу, як вони творчо зростають, як у них розвивається власне бачення — і це мене тішить, спонукає продовжувати свою роботу. Тож, на завершення, хотілось би побажати усім, хто шукає себе у нових заняттях, пробує свої сили у фотографії, малюванні чи іншій творчості, ніколи не здаватися та не опускати руки, незважаючи на критику, особливо злу та необґрунтовану, а пробувати ще і ще, творити, робити те, що вам до душі, якщо це вам подобається і приносить задоволення. Адже це допомагає тримати психологічну рівновагу та дає можливість морально відновлюватися, особливо у наш важкий час».

Уляна ГАЛИЧ.

На фото: Оксана Острійчук та її натюрморти.