Оглядати сад Даниїла Йосиповича Драпали можна довго. Тут дозрівають яблука без насіння і можна скуштувати ягоди далекої тайги. А якщо екскурсію ще й присмачувати урожаєм, то візит до господаря в село Чагарі на Збаражчині затягнеться на кілька годин. Про кожне з понад тисячі насаджень, які ростуть на півгектара землі, чоловікові є що розповісти.
Щепити дерева й кущі він навчився ще дитиною від батькового брата. Дядько взявся за цю справу після повернення із сибірського заслання. І хоч Данилко тоді був зовсім малий, ходив лише до другого класу, та, уважно спостерігаючи за родичем, зрозумів, що це його майбутнє покликання. Подорослішавши і створивши власну сім’ю, він задумав закласти садок. Найперше посадив черешні. «Хотілося мені всяких дерев та кущів. Сказав собі, що мушу мати все своє, щоб діти по чужих людях не цупили», — згадує Даниїл Йосипович.
Сказав і слова дотримав. Сьогодні біля його хати — ціла колекція плодово-ягідних сортів: різновиди вишень (Склянка, повстиста), груш (Яблунівська, Талгарська красуня), дозрівають сливи, алича та абрикоси, є більше півсотні горіхів, понад шістдесят сортів яблунь. Серед останніх — Рубінетте, Перлина Києва, Амулет, Болотовське, Джонатан, Райка, Айдаред, Еліза, Флоріна. Та чи не найдужче пишається Даниїл Йосипович яблунею, яка не цвіте, але плодоносить. Розповідає, що вичитав про таке диво природи в одній книжці, потім почав листуватися із садівником-аматором паном Поповенком, котрий і вислав йому два живці яблуні. Дивно було спостерігати, як навесні дерево не вкривалося цвітом, а стояло ніби у пуп’янках, позбавлених навіть пелюсток. Зелені чашолистики вкривали недорозвинену квітку, в якої немає і справжніх тичинок із приймочками. Через п’ять років загадка природи почала плодоносити, та не простими яблуками, а без насіння.
— Коли я написав про цю яблуню в журнал, то багато читачів захотіли її мати, траплялося, за день отримував до двох десятків листів з проханнями надіслати живця, — згадує співрозмовник. — Я заохочував дописувачів до обміну, бо раніше таким чином поповнював сорти рослин. Тоді мені бандеролями відправили багато гарних видів плодово-ягідних рослин. Тепер же, коли сил на розвиток колекції поменшало, нерідко продаю живці іншим садівникам, інколи за якимось сортом люди приїжджають у Чагарі.
Диво-яблуня росте в частині саду, виділеній під низько- та середньорослі насадження. На цій ділянці так і хочеться поласувати ягодами.
— То малинове дерево Кріпиш, урожайний сорт, — торкається поглядом кущів, рясно всипаних літньою смакотою, господар. — Жовтий гігант має солодкі ягоди з високим вмістом каротину, їх дуже люблять діти. А от польська Поляна ремонтантна, плодоноситиме аж до перших заморозків. Чорну ж малину Кумберленд можна їсти вже зараз, вона корисна тим, що має багато йоду.
Від ягідного «асорті» в мене розбігаються очі: кущі агрусу, італійські порічки, деревовидна чорниця із Польщі. Є і смородина — крупноплідна Краса Львова та стійка до хвороб Ядрьона. Натрапляємо із господарем також на крому — гібрид смородини та агрусу, виведений у Швеції. Даниїл Йосипович віджартовується, що не має сортів хіба з Африканського континенту.
Не наша наші і домашні кавуни
Справді, є в Драпалів і своя екзотика. У саду можна натрапити і на витривалу іргу-довгожительку, що чимось нагадує чорницю, і на рідкісну для сільських ділянок японську айву, знайшлося місце для кизилу, китайської наші та жимолості (ягоди камчатської). А ще вже четвертий рік родина їсть кавуни з власного городу, що нерідко «дотягують» до чотирьох кілограмів, смакує домашніми цитрусовими.
—Поки тепло, то тримаємо лимон Пандероза надворі. Торік він потішив нас шістьма плодами. Розміром були з кулак, — не без утіхи заявляє господар.
Уже понад п’ятнадцять літ милуються Драпали і в’юнким китайським лимонником. Приживався тяжко, але згодом окріп.
— То дуже цілюща рослина. Її усю використовують для ліку, навіть чашолистики. Тільки з ягодами треба бути обережним, бо підвищують тиск. У тайзі мисливці, коли знесилюються, з’їдають їх жменю та й біжать далі, — ділиться знаннями Даниїл Йосипович. — Ми готуємо з лимоннику настойку, яку по одній чи дві чайних ложки додаємо до чаю. Вона дуже добре захищає від простуди та грипу. Нарізаємо молоді пагінці, щільно складаємо в слоїк та заливаємо розбавленим спиртом чи горілкою. Тоді кладемо банку в темне місце на два-три місяці. А ще робимо з нього вино, дуже смачно пахне рожею.
У свої шістдесят вісім доглядати за садом Даниїлові Йосиповичу нелегко. Тим більше, пережив обширний інфаркт. Проте улюблена справа — це те, що додає сил і заставляє триматися. Особливо тепер, коли старший син воює в зоні АТО. Тому, не зважаючи на хворе серце та переживання, доглядає за деревами і кущами й ділиться досвідом із внучкою Марією, котра, щойно вийшовши заміж, заклала свій сад. І мріє. Мріє, що наступного року вишні не обпадатимуть, бо їх зможе обірвати той, за кого ревно моляться всією родиною.
На фото: Даниїл Йосипович та внуки Микола і Надійка.
Фото Василя БУРМИ
Прокоментуйте