Сьогодні на теренах нашої держави дистанційну освіту вводять у кожен вищий навчальний заклад. Добралася вона і до Тернополя. Однак проблема полягає не в самій дистанційній освіті, а в тому, кому вона більше потрібна – викладачам чи студентам. А якщо обом, то які кафедри можуть сміливо переходити на такий тип навчання, а кому зась. Для прикладу візьмемо студентів факультетів фізичного виховання – тих, чиє навчання майже на 80% складається з практичної частини, та дізнаємося, чи справді це нововведення покращить рівень отриманих знань. Ми поговорили зі студентами-випускниками факультету фізичного виховання Тернопільського національного університету ім. Володимира Гнатюка – Андрієм Косаком і Назаром Шляпським, та дізналися як вони відносяться до дистанційної освіти у фізичному вихованні.
- Чи вважаєте ви дистанційну освіту доречною на факультеті фізичного виховання?
Н: А як ви собі це уявляєте? Я розумію, якби це вводили для студентів філологічного факультету, оскільки вони можуть виконувати усі завдання дома, сидячи перед телевізором, але для тих, хто навчається на факультеті фізичного виховання це неможливо.
А: Ні, це можливо, проте тут потрібно чітко розподілити дисципліни, які можна перевести у дистанційну форму навчання, а які ні. Предмети, які не потребують практичної роботи, студенти можуть освоювати і самостійно. Це політологія, соціологія, історія, психологія..
Н: З приводу психології я не погоджуюся з тобою. Це той предмет, який не лише потрібно вивчати безпосередньо контактуючи з людьми, але й необхідно збільшити кількість навчальних годин і, як на мене, ввести практику. Психологія вчить нас спілкуватися з людьми, знаходити до них підхід та мати змогу впливати на них. От уявіть собі ситуацію – приходить викладач до учнів на урок, а спілкуватися з дітьми він не вміє. Невже ви думаєте, що його хтось буде слухати, а тим більше поважати? Та ніколи в світі. Викладач повинен вміти насамперед зацікавити учня, посприяти його подальшому розвитку, а при необхідності – поставити учня на місце.
- Ви говорили про дисципліни, які ні в якому разі не можна переводити в дистанційну форму навчання. Що це за дисципліни і чому в них настільки важливий практичний елемент?
А: Це майже кожна друга дисципліна – масажна практика, теорія і методика викладання, безпосередньо заняття та секції, які студенти фізичного факультету відвідують щоденно.
Н: Візьмемо для прикладу реабілітологів. У них є екзаменаційна дисципліна весь курс якої полягає у вивченні та вдосконаленні масажу. Вже одна назва говорить сама за себе. Тут потрібно не лише відвідувати пари, щоб бачити як викладач робить правильно масаж, але й потрібно багато практикуватися.
- Викладач може записати відеоуроки, згідно з якими студенти отримуватимуть всі необхідні знання.
Н: Це те ж саме, якби хлопець освідчувався дівчині по телефону. Набрати номер і освідчитися – це набагато простіше, ніж сказати в очі «Я тебе кохаю».
А: Не знаю до чого ти це порівняв, але доля правди тут є. Скільки б відеоуроків викладач не записав та не відправив студентам, це все рівно не дасть того результату, якби все це відбувалося в навчальній аудиторії. До того ж, де взяти людину, яка погодиться буди «піддослідним кроликом» для студентів? Чи ви вважаєте, що ми повинні масажувати стіл, відточуючи на ньому свої прийоми?
Н: Те ж саме стосується теорії та методики викладання. Викладачі вчать нас проводити уроки у великих лекційних аудиторіях, де збирається понад сто студентів. До того ж, викладач присутній на практичних заняттях і відразу ж має змогу підказати або виправити проблему.
- Невже інноваційні технології не здатні замінити живого спілкування? Студенти з легкістю можуть записувати виконані завдання на відео, а потім надсилати їх викладачеві. Те саме стосується і викладачів, які не виходячи з дому проводитимуть пари в онлайн-режимі.
А: Це все не те. У фізичному вихованні дуже важливим є контакт не лише викладача та студента, але й студентів між собою. Ми вчимося як спілкуватися один з одним та з дітьми, яким потім будемо викладати фізичне виховання, а не тільки як правильно віджиматися та бігати.
Н: Проте ми повинні вміти і бігати, і віджиматися, щоб потім навчити цьому інших. Лише заняття з викладачем дають змогу вивчити і засвоїти практичну частину згідно з усіма правилами, адже коли студент завчить один прийом неправильно, то його дуже важко потім перевчити.
А: Ще одним недоліком дистанційної освіти у фізичному вихованні є технічний аспект. В середньому одна група містить 28-30 студентів, на потоці таких груп 3-4 – уявіть собі, скільки викладачеві буде потрібно часу та пам’яті на комп’ютері, аби переглянути усі відео та потім їх зберегти. А що робити тим викладачам, які мають навчальні дисципліни на кожному факультеті? Буде більше мороки, аніж чогось корисного.
Н: Студенти і так не хочуть вчитися, а коли ввести дистанційну освіту, то ситуація тільки погіршиться. Замість того, щоб тратити бюджетні кошти на непотрібну для нас (мається на увазі для студентів факультету фізичного виховання – авт.) систему освіти, краще б побудували хороші спортивні майданчики та центри чи забезпечили навчальні заклади як не усім, то частковою кількістю необхідного приладдя.
Як бачимо, дистанційна освіта у фізичному вихованні – це ще один промах нашої влади. Може керманичам і справді слід прислухатися до слів тих, хто пройшов курс навчання та знає цю систему зсередини? Аби лиш не було гірше.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте