Дев’ятого липня в Києві відбулося друге спільне засідання комісій, створених УАПЦ і УПЦ Київського патріархату для ведення діалогу щодо об’єднання в єдину помісну православну церкву. Якщо перше таке засідання, що проходило 8 червня в Михайлівському Золотоверхому монастирі, подарувало духовенству та вірним обох церков надію на об’єднання, то друге її забрало. Нині обидві церкви у зриві об’єднавчого процесу звинувачують одна одну.
У переговорних комісіях, що мали по п’ять представників від кожної церкви, було і двоє тернополян — архієпископ УАПЦ Мстислав і протоієрей УПЦ Київського патріархату Олексій Головацький. Послухаймо їхню думку, чому ж цього разу зірвався об’єднавчий процес.
Архієпископ Тернопільський УАПЦ Мстислав: — Наша церква — соборноправна, тож підсумкові рішення спільного засідання обох комісій 8 червня обговорювались на єпархіальних зборах кожної єпархії. І ті пропозиції, що були від Київського патріархату, не сприйняло наше духовенство. Згадувало, що теперішній Патріарх Філарет не хотів автокефалії, коли ще був митрополитом Київським. І про це старі священики нагадали мені, молодому єпископові. Коли 9 липня ми розмовляли з комісією від Київського патріархату, я сказав думку священнослужителів Тернопільської єпархії УАПЦ. Одразу на мене накинулись: ми на персоналії переходимо. Але ж це факт: особа Патріарха Філарета для багатьох є каменем спотикання.
Автокефалія іде на об’єднання і пропонує, щоб квота від церков на об’єднавчому соборі була 50:50. Хіба не можна уступити? Ні, бо в них більше віруючих, а в нас менше. Та коли йдемо до братньої любові, прислухайтесь до нас. Патріарх Філарет і предстоятель нашої церкви митрополит Макарій мали брати участь у виборах глави об’єднаної церкви. А які вибори, якщо Патріарх все одно не буде обиратись? Коли делегатів від Київського патріархату буде більше, то ми розуміємо, що Патріарх Філарет буде першим. То для чого починати ці вибори, собор?
Київський патріархат запропонував: якщо ми об’єднаємось, то ті архієреї, які мають менше 30 парафій, стають вікарними. Скажімо, у Чернівцях наш владика не має 30 парафій і йому довелося б йти вікарієм (помічником) до митрополита Андрія в Івано-Франківськ. Владики на це не погоджуються, а тим більше священики та вірні. Ці пропозиції просто були нереальними. А кричати, що в усьому винна УАПЦ, то найлегше. Апостоли Христові теж були у меншості, але живоносне Боже слово сприяло тому, що віра Христова розповсюджувалася. Так, Автокефальна церква мала, але ми живемо. І не завдяки якимось бізнесменам, якими нам закидають. І не з допомогою Москви, бо вже до Москви «Мефодій вів»: його не стало, а ми, слава Богу, в Москві не опинилися. І не можемо опинитися.
Просто в житті не треба все швидко робити. Я навіть на комісії казав, що питання об’єднавчого собору 14 вересня — передчасне. Треба потерпіти, людям пояснити, священнослужителів переконати. На це потрібен час. До об’єднання треба рухатись помаленьку, не спішити, не робити один одному капостей, дурниць не говорити. А то заявив один із священиків: «Не хотіли об’єднатися, то ми вас знищимо». То яка тут братня любов? Кажуть, від нас парафії тікають. Так, Бережанський деканат відійшов. Я спілкувався з тими священиками, побажав їм успіху в служінні. Не забороняв, не перечив. Але розписують, що ми нібито втрачаємо силу. Та не втрачаємо ми сили, бо завжди з Богом. Якби ми втрачали силу, то за той час, відколи автокефалія, уже не було б нас.
Олексій Головацький, секретар Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату, митрофорний протоієрей: — Це вже вп’яте за роки незалежності зриваються переговори про об’єднання наших церков. Люди мали надію, що хоч у церкві нарешті буде мир і буде об’єднання, але гору взяли амбіції. Нагадаю: в цьому переговорному процесі брали участь представники Вселенського Патріарха. Вселенській патріархії теж довелось через щось переступити, адже її звинувачують, що веде перемовини з невизнаними церквами. Та вона на це не зважила, бо розуміє, що українське церковне питання треба вирішувати. Але після всього, що сталося, представники Вселенського Патріарха чітко заявили, що саме УАПЦ зірвала ці переговори, як не прикро їм про це говорити.
На засіданні комісій 8 червня було погоджено і дату проведення об’єднавчого собору, і представництво від кожної церкви: його делегатами мали стати увесь єпископат обох церков плюс по одному представнику від кожних 15 парафій. Підсумкове рішення підписали усі члени комісій і засвідчили своїми підписами представники Вселенського патріархату. А 9 липня представники УАПЦ відмовилися від попереднього рішення і зажадали, щоб делегатів від обох церков було порівно. Київський патріархат пішов на поступку: залишивши для себе задеклароване представництво, запропонував УАПЦ обирати одного делегата від кожних семи парафій. Проте це не було сприйнято.
Ми взагалі пропонували, якщо справді щиро прагнемо об’єднання, провести собор до 28 липня і вже разом святкувати тисячоліття успіння хрестителя Руси-України рівноапостольного князя Володимира. Щоб предстоятелі обох церков разом відправили у Свято-Володимирському соборі святочну літургію. Щоб духовенство і вірні УПЦ Київського патріархату та УАПЦ спільно провели потужний хресний хід до пам’ятника князю Володимиру в Києві і відправили там молебень. Та запропонована нами дата об’єднавчого собору представників УАПЦ категорично не влаштовувала, вони пропонували Покрову (14 вересня — компромісний варіант).
Дискусійним було питання назви об’єднаної церкви. УАПЦ спочатку наполягала, щоб вона називалась Українською автокефальною православною церквою Київського патріархату, потім погоджувалась на просто Українську православну церкву. Ми ж пропонували, вибравши одну, зберегти і нинішні назви наших церков. Адже якщо їх ліквідувати, то за день чи два шість тисяч парафій (4877 наших і 1225 — УАПЦ) не перереєструєш. А поки цей процес триватиме, Московський патріархат може пред’явити свої претензії на майно обох нібито вже неіснуючих церков. Навіщо нам ще такі проблеми?
Як тільки вдавалося знаходити якесь рішення з одного питання, одразу виникало інше. Ми йшли на можливі поступки, бо справді прагнули об’єднання. Але не могли прийняти вимог, які загрожували самому існуванню нашої церкви. У цій ситуації Київський патріархат закликає патріотично налаштованих священиків та парафіян УАПЦ брати участь в об’єднавчому процесі знизу. Зрештою, він уже іде. Тільки цього року до Київського патріархату в нашій області перейшло з Автокефальної церкви 20 парафій, з нашої ж до них — жодної. 
Кілька зауваг. У заяві прес-служби УАПЦ від 14 липня зазначається, що, не погодившись із жодною з пропозицій архієрейського собору та патріаршої ради УАПЦ, УПЦ Київського патріархату тим самим завела в безвихідь їхній діалог. А ще в ній зазначається, чому так важливо для них зберегти у назві спільної церкви слово «автокефальна», бо рух за незалежність церкви, мовляв, почався «сто років тому з УАПЦ, а не з Київського патріархату». Останній вони звинувачують у «непоступливості», «деструктивності», «диктаті та агресії».
Про свою непоступливість УАПЦ не говорить. Хоча її причини очевидні: вона не хоче бути поглинутою потужнішим Київським патріархатом. Проте прагне приєднати його до себе. Один із священиків цієї церкви писав нам нещодавно: об’єднання можливе «лише довкола Української автокефальної православної церкви, як церкви-мучениці, яка ніколи не зраджувала свій народ і свою віру». Саме «в лоні матері-церкви — української автокефалії», на його думку, має знову відродитись цілісність українського православ’я. Але чи погодяться на це мільйони вірних Київського патріархату? Якби вони хотіли, могли б давно піти в УАПЦ, але чомусь вибрали Київський патріархат, повірили Патріарху Філарету. І з цим треба рахуватися. Отож, необхідно шукати якісь інші варіанти об’єднання, якщо його справді хочуть в обох церквах, а не наполягати уже стільки років на умовах, які категорично не сприймає протилежна сторона.
Попри такий сумний фінал, «архієрейський собор УАПЦ доручив комісії з діалогу між церквами по об’єднанню продовжити переговори з метою узгодження позицій». Щоправда, тепер об’єднавчі перемовини вони хочуть проводити в розширеному форматі — УАПЦ, УПЦ КП і УПЦ (МП). Остання 26 червня створила свою комісію для діалогу з представниками УАПЦ. Чого це раптом? Адже її позиція добре відома: об’єднання з «розкольниками» можливе лише за умови покаяння і повернення в лоно матері-церкви. Московської, звісно ж, і аж ніяк не автокефальної. Чи не тому пішла на це, щоб зірвати задеклароване на 14 вересня об’єднання?
Галина САДОВСЬКА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте