Востаннє я вальсувала так років двадцять тому. Тепер це робити нема де і нема з ким. Чоловіки мого віку й кола спілкування до вальсу не надаються. А той дорослий статечний парубок витанцював мене до знемоги! З ним я забула про втому, про те, що весь день на підборах і що мені вже давно час додому… Це моє ключове враження від «ретро-вечірки для дорослих і дуже дорослих людей», організованої шлюбною агенцією при тернопільській психологічній майстерні «Джерело» в одному з ресторанів міста.
Геть із зони комфорту!
Особливість людей уже неюного віку — небажання виходити із власної зони комфорту. Це такий психологічний термін, що означає певний життєвий простір, у якому людина почувається безпечно й захищено. Бо живе усталено, послідовно і знає, що буде завтра й післязавтра. Одначе такий «комфорт» буває дуже небезпечним, адже спиняє нас у розвитку, заважає отримувати новий життєвий досвід. Часто ми змушені миритися з багатьма проблемами, щоб тільки не стало гірше. Боїмося ризикувати, урізноманітнювати життя змінами, щоби не втратити оманливу стабільність.
Аби вирватися з в’язкого болота зони комфорту, треба знайомитися з новими людьми, подорожувати, набувати нових вражень, позбутися старих звичок, змінити щось у зовнішності, гардеробі чи інтер’єрі. Одне слово, треба змусити себе переступити межу, за якою вирує інше життя.
Саме таку можливість надає дорослим і дуже дорослим людям психолог Оксана Бількевич, організовуючи для них вечірки з конкурсами, танцями і призами від спонсорів — салонів краси, косметичних фірм, крамниць спідньої білизни. Альтернативи молодіжним розважальним клубам для людей немолодих у Тернополі немає. І дуже погано! Бо я вкотре переконалася, що навіть дуже дорослі чоловіки й жінки почуваються в душі щонайбільше на тридцять-сорок років.
На вечірці я познайомилася з паном, «внутрішній» вік котрого — 25. Він веде активний спосіб життя, подорожує, займається спортом. Не тому, каже, щоби здоровим померти, — просто отримує від цього шалене задоволення. У чоловіка стільки життєвих сил, здорової енергії! І куди дивляться жінки?
Ще один учасник вечірки здивував мене здатністю легко контактувати з незнайомими людьми і запальними танцями. Він витанцьовував навмисно кумедно, не боячись видатися дивакуватим, аби розвеселити інших. Якщо врахувати, що вечірка була безалкогольною, то цей чоловік-свято — скарб для будь-якої жінки. І чому, питається, він самотній?
— Бо в молодому віці люди легко знаходять собі пару, вони не обтяжені обов’язками і побутовими проблемами, — пояснює Оксана Бількевич, — а в зрілому більшість їхніх ровесників зайняті роботою і родинами. Всі заклади в місті орієнтовані на молодь. Та й старшим складніше долати бар’єр спілкування, ніж молодим.
А ще дорослі й дуже дорослі вже дуже чітко знають, якими саме повинні бути їхні обранці чи обраниці. Буває, жінки «забальзаківського» віку леліють в уяві образ принца, а старші чоловіки думають, що вони — найкращий вибір для 25-річних дівчат. Щоправда, психолог стверджує: саме така позиція і призводить до того, що людям ніхто не підходить.
— Я вже був на кількох таких вечірках, — розповів мені мій партнер по вальсу. — Познайомився з багатьма прекрасними жінками, ми приємно провели час, товаришуємо… Але ж хочеться, щоб у серці йокнуло! Якось таке трапилося зі мною посеред міста — і я підійшов до цієї жінки. З’ясувалося, вона заміжня, проте не образилася. Навпаки — схвалила мій сміливий вчинок.
— Так важко без жіночки, — відхилив переді мною завісу душі інтелігентний високий чоловік. — Ні-ні, не подумайте, я вже звик усе робити вдома сам — морально дуже важко.
Або так, або ніяк
У кожного з гостей вечірки своя історія за плечима, здебільшого невесела, сповнена розчарувань. Свого часу вони зрозуміли, що живуть не з тими людьми. Незмога далі заплющувати очі на брехню і зраду привела їх до рішення змінити долю. Більшість із жінок, котрі прийшли на ретро-вечірку, самотні тому, що втомилися терпіти. Кожна з них по-своєму красива, зі смаком одягнена, доглянута. Одначе психолог ілюструє цю ситуацію прикладом про красиві дорогі туфлі, що… тиснуть. Усі ними милуються, але ніхто не знає, як незручно в них ходити. А доводиться робити це роками — з дня на день, без перепочинку.
Кожна із самотніх жінок щодня торує одну стежку: робота — кілька магазинів — дім дітей — свій дім. Нема їм де знайомитися з чоловіками. Та й на вечірці треба відкривати комусь душу. А жінці, котра вважає себе самодостатньою красунею, боляче усвідомлювати, що вона не до душі тому, хто їй сподобався… Однак більшість жінок із сумним досвідом заміжжя воліють бути самотніми.
— Жінка, котра довго терпіла чоловікові, врешті-решт розуміє, що самій краще, — каже психолог. — Про неї не дбали, вона не була захищеною. Шлюб створював їй більше проблем, ніж приносив задоволення. Так зазвичай поводять себе із дружинами нереалізовані чоловіки, котрі хочуть бодай удома керувати, щоб усе було по-їхньому. Вони не розуміють, що поруч від цього страждає адекватна і до того ж кохана людина. Врешті жінка, потерпаючи як не від фізичного, то від психологічного насилля, замислюється, на що розмінює своє життя? Адже вона не рабиня!
І жінки з головою поринають у роботу й світ захоплень, розчиняються в своїх дітях, внуках і почуваються щасливими. Але бажано, щоб вони таки зустріли своїх половинок. Бо найбільше бажання людини — бути коханою, розуміти з коханим одне одного з півслова. У гармонійних стосунках так є. Недаремно Бог створив жінку для чоловіка. Я так люблю спостерігати, як люди в 40—50 років закохуються — і починають світитися зсередини!
Так буває, повірте. Минулої вечірки одна така пара «засвітилася». Обоє вже достатньо дорослі, проте їхньому світінню позаздрили б чимало молодих. І все у них буде добре, якщо сприйматимуть одне одного як свого тренера по житті. Тренера з терплячості, розуміння, співчуття, допомоги… Кожна людина має право на щастя. І юна, і доросла, і дуже доросла. Тому, коли до шлюбної агенції звертається 70-річний чоловік і каже, що все життя терпів дискомфортні для нього стосунки в шлюбі й хоче бодай на схилі літ знайти свою половинку, для нього хочеться прихилити небо…
Р. S. А своєму дорослому партнеру з незабутнього вальсу кажу відверто й щиро: Ви, шановний, молодший від мене літ на сто. І коли Ви зустрінете свою жінку, покличте «Калину» на весілля.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте