…За що арештовувати? От якби він у лісі легковиком врізався в дуба, а з нього впала білка й зламала хвоста — маєш важкі тілесні ушкодження, що потягли за собою довготривалий розлад здоров’я, втрату працездатності й можливу інвалідність звірятка…
Генпрокурор держави Глибока Калабаня Червонощокий задумливо тер підборіддя.
— І що нам робити з Клюйченком? — знову запитав Червонощокого його заступник. — Ви ж знаєте, язикаті депутати з нашої Верховної Балачки вимагають, аби врешті-решт притягнули його до відповідальності.
— Скільки він украв? — задумливо глянув на заступника генпрокурор.
— На пару з братом шість мільярдів таньга. Ви ж знаєте.
— Знаю, — зітхнув Червонощокий, — багатенько. І про язикатих депутатів добре знаю. Гаразд, готуй подання у Верховну Балачку на зняття з Клюйченка депутатської недоторканності й притягнення його до кримінальної відповідальності.
— Язикаті депутати вимагають його затримання та арешту, — посмів нагадати заступник.
— За що арештовувати? — здивувався Червонощокий. — Це ж економічний злочин! От якби він вкрав у фермера мішок комбікорму й зоставив голодними його свиней, тут, звичайно, є стаття — жорстоке поводження з тваринами, катування їх голодом. Або, ще гірше, якби в лісі своїм легковиком врізався в дуба, а з того дуба та впала би білка й зламала собі хвоста — маєш важкі тілесні ушкодження, що потягли за собою довготривалий розлад здоров’я, стійку втрату працездатності й можливу інвалідність нещасного звірятка. А ти, державо, бери та оплачуй лікарняні, витрати на лікування (адже нещасна білка була на роботі, рвала жолуді), одноразову допомогу та щомісячні виплати у зв’язку зі стійкою втратою працездатності. А якщо бідолашна білка в лікарні відкине зламаного хвоста? Тоді, державо, бери і годуй білченят? Е, ні. Отож, ласкаво просимо, пане Клюйченко, до буцегарні. А тепер скажи мені, вкрадені ним таньга можуть поцупити мішок комбікорму у фермера?
— Ні, — несміливо відповів заступник.
— А покалічити білку в лісі? – запитально глянув Червонощокий.
— Теж ні, — вже значно впевненіше відповів заступник.
— А на «ні» і арешту — ні, — зручно відкинувся в м’якому кріслі генпрокурор. — Тож пиши подання, як я звелів, лише на позбавлення недоторканності.
Через чотири дні в кабінет шефа вбіг захеканий заступник і видихнув:
— Він утік!
— Хто? – підвівся з крісла Червонощокий.
— Клюйченко!
— Як утік? — здивовано глянув Червонощокий. — Його ж наші доблесні прикордонники не випустили!
— Знайшлись такі, що випустили, — розвів руками заступник.
— От негідник! – обурився генпрокурор. — Він же із трибуни Верховної Балачки клявся, що не втече і чемно ходитиме на допити. То що, збрехав?
— Збрехав, — підтвердив заступник. — Він уже у Віденьляндії.
— То чого стоїш? — суворо глянув генпрокурор. — Негайно готуй подання на затримання і арешт Клюйченка, я підпишу.
— Віденьляндія його не видасть, — засумнівався заступник.
— А при чім тут це гадання на ромашках: «видасть — не видасть»? Ми маємо виконати свій обов’язок перед народом і державою.
— Уже біжу! – вийшов з кабінету заступник.
Генпрокурор сів у крісло, увімкнув ноутбук і довго клацав пальцями по клавіатурі. Нарешті на екрані висвітився його рахунок в одному з банків Банкірляндії. Цифра з величезною кількістю нулів неабияк тішила око. Причім це були не їхні глибококалабанські таньга, а факсики із самої Заокеанії, зелененькі, як молода травичка на бабусиному подвір’ї, де минали літні місяці його дитинства. І такі ж лагідні та приємні на дотик.
Щемний спогад про далеке босоноге дитинство наповнив серце Червонощокого.
Ярослав БОРСУК
м. Підгайці
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте