У Кременецькому районному краєзнавчому музеї відкрилася перша індивідуальна виставка майстрині із Великих Загайців Шумського району Лідії Василівни Дискантюк.
Це особлива подія в житті майстрині, яка народилася і виросла в селі на Волині, працювала в колгоспі, разом із чоловіком виростила двох синів–красенів, а, перейнявши в дитинстві від бабусі й мами техніку народного вишивання, не розлучалася з ним упродовж наступних років. Закінчивши з відзнакою Тернопільське училище №8, вона повернулася в рідне село, де й донині працює кравчинею. Півсела ходить в одязі, пошитому нею. А свої численні вишиванки роздаровує людям на добро. Навіть надсилала рідній сестрі, яка тоді жила на Сахаліні.
У вільний від повсякденних сільських справ час багато читає, займається творчістю — вишиває і компонує нові орнаментальні композиції з гу–дзиків і стрічок.
Несподіванкою для Лідії була пропозиція відкрити виставку її виробів у Кременці. Отак відразу у самому Кременці! І тепер тут експонується близько ста виробів, які вишиті переважно хрестиком, а також виготовлені в техніці печворк. Це ікона, килими і гобелен, рушники, доріжки, серветки, блузки, панно тощо.
Здається, вся флора і фауна України заполонили її вироби. Тут і вишиті традиційно волинськими червоними і чорними нитками ягоди калини, горобини, а також соняшники, братки, троянди, маки тощо. В композиції рушників і панно майстриня часом вводить і шрифти (рушник «Доброго ранку», панно «Господи, благослови»). Різнобарвні вироби декорує геометричними та квітково-рослинними орнаментами, дотримуючись народних традицій вишивання. Але у твори з гудзиків і стрічок намагається внести щось нове. Тому такі вироби цілком особистісні, оригінальні і неповторні.
Палітра її кольорів і сонячна, і розмаїта. Про це тепло говорили на вернісажі голова райради Андрій Смачлюк, начальник відділу культури Лариса Антонюк, директор музею Ольга Данилюк, сестра Женя і невістка Надія, котра присвятила вишивальниці і прочитала свій вірш тощо.
Але тотальна похвала не завжди йде на користь автору, а часом і шкодить. І правильно наголосила у своєму виступі керівник гурту «Палітра» Тетяна Балбус: треба шукати народних майстрів, організовувати виставки, розвивати народне мистецтво.
Від себе додам, що такі районні й обласні виставки, які організовувалися раніше (до 2002 року), не лише виявляли нові народні таланти, а й були школою для багатьох. Бо народний майстер міг свої роботи порівняти з творами інших авторів і робити певні висновки. І тоді на індивідуальні вернісажі не виставляли «все, чим хата багата», аби більше. Строкато вишиті диванні подушечки з котиками, білочками, левами, лебедями та іншими тваринами залишалися вдома. А на виставки потрапляли лише високохудожні речі. Треба діяти за методом: краще менше, та краще.
Попри певні недоліки індивідуальна виставка Лідії Дискантюк, яка діятиме до кінця липня, буде мати відповідний резонанс не лише в районі, а й області, і сприятиме подальшому розвитку народного мистецтва. А майстрині треба взяти за основу вишиту нею блузку, в котрій вона була на вернісажі, і працювати в традиціях народного мистецтва Волині.
Антон ГРИБ,
заслужений майстер народної творчості України
Фото автора
Прокоментуйте