Однойменна збірка австрійського письменника Мартіна Поллака присвячена жертвам кривавих режимів ХХ століття, чиї могили сховані серед чудових ландшафтів. Книга захоплює з перших рядків, змушує згадати події, що відбувались у минулому та задуматись, які ще таємниці досі не відомі суспільству.
Аналізуючи власне дитинство, згадуючи розповіді дідуся, автор проводить паралель між тим, як для нього все виглядало колись, та якою насправді жахливою була реальність. Так, коли ми бачимо мальовничу природу, неторкані ландшафти, слухаємо співи птахів та вдихаємо пахощі квітів, ми бачимо лише те, що є ззовні, проте насправді ці пейзажі можуть приховувати у собі старі злочини, які так наполегливо намагались приховати люди.
Автор переймається тим, що людству знайомі лише наймасштабніші поховання такі, як Бабин Яр, Катинь, Курапати, Бікерніеки чи Худа Яма, хоча їх набагато більше. А ще більше могил залишились анонімними, не знайденими, не розкопаними. Людей просто змусили викопати собі яму, як це часто бувало, розстріляли, вкинули туди тіла і закопали назад. Не залишили жодної пам’ятки про те, що тут хтось похований, жодної позначки. Цих людей, напевне, шукала родина, друзі, хоч вони могли бути зовсім неподалік. Найжахливіше те, що схожих поховань – безліч, і через незнання люди часто у таких місцях обробляють городи, зводять будинки, живуть та відпочивають.
Не менше у собі приховують водойми та болота. Це були одні з улюблених «помічників» злочинців. Поллак розповідає про те, як із обриву під час Другої світової скидали маленькі тільця дітей євреїв, ті розбивались об воду і ріки несли їх далеко від місця події. Таким чином, навіть знайшовши останки, ніхто ніколи не довідався б, де саме трапилось жахливе вбивство.
Після прочитання цієї книги вже неможливо жити так, як раніше. Неможливо просто ходити купатись на річку, іти в ліс по гриби чи відпочивати на галявині. Кожного разу, дивлячись на ніби незайману природу, мимоволі задумуєшся: а чи не ховає вона у собі столітні таємниці? Чи справді все саме так, як ми бачимо? І відповідь може змусити чекати роками, або ж узагалі ми ніколи не дізнаємось правди.
Оля ХОМ’ЯК
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте