Зауважила: коли одягаю прикрасу з кераміки, мені постійно хочеться доторкатися до неї. Рука сама тягнеться до вишуканого в своїй простоті шматочка глиняного щастя. Крізь пори прохолодного «тіла» глини просочується жива енергетика землі й через кінчики пальців струменить до самого серця.
А коли я дізналася, що мою прикрасу виготовив залюблений у східну культуру йог-альпініст, котрий харчується різним пророщеним насінням, та ще й родом із мого улюбленого міста Лева, захотіла познайомитися з майстром. Хоча мої теплі взаємини з прикрасою не залишили мені жодного сумніву в тому, що він вклав у неї правильну енергетику.
…Найперше з надважливого, що я для себе з’ясувала, це те, що кераміка для Сергія Аксьонова — хобі, потреба душі. У нього зовсім не налагоджений збут прикрас, бо задоволення, що його отримує від процесу роботи з глиною, перекриває комерційний інтерес.
Сергій — фаховий радіоконструктор і філософ, проте живе за рахунок третього заняття — промислового альпінізму. Кераміка захопила його випадково: зустрів давнього друга-кераміста, відвідав його майстерню — і зачарувався. Відразу придбав муфельну піч та з торішнього грудня почав виготовляти екоприкраси.
— Глина і людина так давно й тісно пов’язані, що на генетичному рівні розуміються і відчувають одне одного, — пояснює Сергій. — Нових технік у кераміці нема, бо вона зародилася ще в епоху неоліту, багато з них уже навіть забуті. Є певна кількість технік і безліч їхніх комбінацій. Це як ноти, з яких складається щоразу інша мелодія.
Із сировиною для «мелодій» у майстра проблем нема. Червону глину бере просто з кар’єру поблизу Львова, а білу — на керамічній фабриці. Таїнство народження однієї прикраси може тривати до чотирьох-п’яти днів. Спершу Сергій формує її, вибиває чи вирізає малюнок, дає протягом доби відпочити, підсохнути. Потім випалює протягом п’яти-шести годин, адже глина має поступово нагріватися і вистигати. Відтак покриває поливою. Декоративних покриттів може бути кілька, як і випалів. Використовує майстер тільки природні компоненти: бджолиний віск, лляну олію, соснову смолу, ангоб (фарба на основі рідкої глини). Така глазур додає виробам енергії сонця і живої природи. Коштують цілющі прикраси від 30 до 70 гривень, складні намиста — близько 200 гривень. Вони вишукані, пасують і до вечірніх туалетів, адже барвисті глиняні намистини нагадують швидше напівкоштовні камені.
Особливо цікаво було дізнатися, що символи на українській глині переважно з китайської і японської культур. Японські гуси на моєму кулоні — на добру звістку і поповнення в родині, бо їх кілька. А якщо гусак один, то треба знати, що він летить до коханої, тобто все у них іще попереду. Тибетський Кінь Вітру, що красується на одному з амулетів, несе на спині коштовність, яка виконує бажання і приносить благополуччя та процвітання. Такий кінь вважається захисною силою людини, яка гарантує їй успіх у справах і міцне здоров’я. Є на прикрасах і кельтські символи, і петрогліфи. Сергій щодо вибору прикраси дає всім єдину пораду: прислухатися до себе й вибрати ту, до якої лежить душа. Саме таку обрала колись одна молода киянка: кулон із трьома гусочками та дефектом — червоною крапелькою глазурі, що невідомо як там опинилася. Потім дівчина написала, що то наче троє ангелів, які оберігають її серце. Тому постійно носить прикрасу й вірить у її магічну силу. Іще Сергій полюбляє такий експеримент: кладе кулони в мішечок і пропонує людям наосліп вибрати свій. Таким чином одна жінка-шкіпер обрала прикрасу із зображенням риби. «О, та то ж моє!» — вигукнула із захопленням і вже півсвіту сходила під парусом зі своїм оберегом на грудях.Тож якщо прикраса не до душі, якщо ви сумніваєтеся, чи ваша вона, — не беріть. І ще пам’ятайте слова легендарної Коко Шанель про те, що «люди з гарним смаком носять біжутерію. Всім іншим доводиться носити золото».
— Переважно мені люди розказують, чому треба надавати перевагу саме керамічним прикрасам, — каже Сергій. — Розповідають, що глина мовби сама тулиться до тіла, гріє його, заряджає душу позитивом, допомагає відшукати душевну рівновагу, спокій, надає впевненості у власних силах. Це правда, бо глина має цілющі властивості, вона жива і через свої пори контактує з тілом. До того ж, кожна прикраса єдина, неповторна, такої самої не може бути ні в кого іншого, адже я сам, беручись до роботи, щоразу не знаю, яким буде результат…У своєму захопленні Сергій постійно удосконалюється. Освоює японську кераміку Раку, якій притаманне ручне формування глини замість гончарного круга, внаслідок чого кожен керамічний предмет — унікальний зразок природної простоти, грубуватості й витонченості. Фото Сергієвих робіт можна подивитися у «Фейсбуку» (група «Керамічні прикраси»).…Тепер я знаю людину, яка вклала в мою прикрасу тепло своїх рук, часточку серця, світлі помисли. Бо хіба з темними можна створити таку красу? Та ще й із матеріалу, з якого Всевишній створив людину.
Фото з групи у «Фейсбуку»
Прокоментуйте