Мистецьке середовище Тернополя протягом ось уже більш як півстоліття важко уявити без заслуженого художника України Євгена Удіна. Саме він, приїхавши до нашого міста в 1961 р., у 1983-му став одним із співзасновників обласної організації Спілки художників України (нині національної) та очолював її до 1992 року. І нині, попри поважний вік, постійно бере участь у виставках, творчих зустрічах та інших імпрезах, навчає студентів, допомагає молодим митцям.
Не всім відомо, що, народившись у Донецьку, Є. Удін розпочав свій творчий шлях у Чернівцях, де навчався (1959─1960 рр.) у студії Івана Холоменюка, а вже згодом закінчив Львівський поліграфічний інститут (нині ─ Українська академія друкарства). З Чернівцями пов’язано чимало епізодів діяльності митця, про найпам’ятніші з яких недавно розповіла тамтешня газета «Молодий буковинець» завдяки своєму кореспондентові, уродженці Тернополя та випускниці школи №3 Ліні Нагірняк (з дому Маркевич). Одна з цих бувальщин пов’язана з народним шлягером ─ піснею «Марічка», слова якої написав Михайло Ткач. Ось що розповів Євген Тимофійович:
─ Ми з Михайлом (йому тоді не було й тридцяти) волею обкому компартії опинилися в агітаційній бригаді, яка мала пропагувати «високі зразки радянської літератури та мистецтва». Під час чергового художньо-освітнього виїзду в Путильський район після нашого виступу симпатична струнка дівчина підійшла і запитала у мене: «То це ви худОНик?» ─ «Я ─ худОНик», ─ відповів. «Мене ви можете намалювати?»
Я погодивсь і тут же спонтанно накидав її образ. Марічка була дуже жвавою дівчиною, швидкою. Свіжий етюд вона миттєво забрала. Ще мокру роботу Марічка понесла додому та цвяхом прибила до стіни. Згодом я відтворив цю роботу, добре, що встиг сфотографувати…
Коли, закінчивши працювати, вийшов надвір перепочити, то почув, як Михайло Ткач, сидячи на сіні за сараєм, начитував сам собі слова: «А на тому боці, там живе Марічка в хаті, що сховалась у зелений бір».
Через багато років я знову опинився на тому хуторі. Зайшов до знайомих та й запитую про Марічку. Мені кажуть: «То вона недалеко». Дивлюсь, а це кілометри вниз із однієї гори та через потічок ще стільки ж на горб, а там стоїть хата Марічки. Жінки гукнули так, що мені вуха заклало: «Марічко, до тебе твій худОНик приїхав!» Бачу, виходить Марічка, а за нею кілька діточок слідом. Ми були настільки раді побачитися, що через дві гори бігли назустріч одне одному… — всміхається Є. Удін.
Залишається подякувати колишній працівниці Державного архіву Тернопільської області Ліні Нагірняк за те, що розговорила вельмишановного митця-тернополянина, і він пригадав колоритний епізод, про який не розповідав нашим журналістам.
Богдан МЕЛЬНИЧУК
м. Тернопіль
Фото з вільних джерел
Напишіть коментар