Сьогодні хочу поділитися з усіма своїми враженнями від вчорашньої презентації нової книжки Надійки Гербіш “Дороговкази, радіо та дощ”. З чого ж розпочати?
Мабуть з того, що я від самого початку слідкую за творчістю цієї письменниці, звісно ж перечитала і “теплі історії”, й дитячі книжечки (щоправда не усі) та й у блог інколи заглядаю. Та й колись мала чудову нагоду виступати спеціально для Надійки, коли ще працювала моя літературна студія “Лямпа”. Наскільки тоді був емоційний, чуттєвий виступ. Пригадую подивитися його прийшли і мати Надійки і найближчі люди, які висловлювали надзвичайно приємні слова вдячності для нашої студії. Зараз згадую ті моменти й не можу натішитися, скільки щастя тоді було у наших серцях.
Що ж стосується “Дороговказів…” – це вже трошки інший формат книжки. Вона невеличка за розміром та обсягом, дуже компактна та зручна. Якщо “теплі історії” були художніми, то тут – сама есеїстика.
Книжка направду легко та невимушено читається, ні до чого не зобов’язуючи й не навішуючи якихось ярликів. Надзвичайно тепла та приємна обкладинка, яка так тішить око. Якщо комусь захочеться прочитати щось добре, світле, затишне – гайда у книгарню. Багато Бога, любові, переживань, почуттів, прохань, задумів. Так, це все саме про цю книжку.
Чому так багато добрих слів? Тому що “Дороговкази, радіо та дощ” справді на них заслуговують, як і сама авторка. Прочитавши цю книжку ви й самі в цьому переконаєтеся. Це зовсім не реклама авторці, ні, не подумайте так. Я передаю вам лише свої емоції та враження.
Щож стосується вчорашньої презентації, то вона була дуже комфортною, веселою, теплою, а ще надзвичайно сімейною, чесно. У залі були присутні близькі Надійчині люди, її коханий чоловік й дивовижна донечка, яка наприкінці засумувала за мамою, і пішла до неї на ручки, разом проводити презентацію. Це було так зворушливо.
А ще Надійка читала про Бога, розповідала кумедні історії із власного життя, дякувала пастору, який теж завітав на презентацію. Такі моменти викликають чимало думок, змушують пороздумувати над власним життям, буденністю, оточенням, над тим, що ми робимо правильно, а що ні, якою є наша поведінка, якими є наші вчинки.
Знаєте, вперше текст я написала на одному подиху, не задумуючись, що мені писати, які слова підібрати, просто писалося: миттєво, швидко і невимушено. Знаю, що він вийшов дуже емоційним, проте по-іншому я писати не можу, та й, мабуть, не вмію. Навіть на роботі мої колеги зауважують, що, написані мною статті, дуже емоційні і в них є багато мене, та й часто доводиться їх переписувати, але по-іншому поки що в мене не виходить. Вибачте мені за надмірну емоційність, можливо для когось вона надто надокучлива.
Ось, і ще про книжку, матимете можливість, не полінуйтеся, прочитайте її, до речі, якщо ви думаєте, що вона виключно жіноча, це не правда. Кожен знайде у ній, щось своє, чи то жінка, чи чоловік. Душа присутня в усіх, не залежно від статі, і вона теж хоче тепла, ніжності та затишку.
Отож затишку усім-усім!
Оксана ФЕДЬКІВ
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте