– Хрещення – це священнодійство, в якому віруючі в Христа через триразове занурення у воду закликають ім’я Пресвятої Трійці – Отця, і Сина, і Святого Духа. Воно необхідне кожному, хто бажає стати членом Христової церкви.
Хто не народиться від води і Духа Святого, як сказав Господь, не може увійти у Царство Боже, – розповідає священик Свято-Троїцького духовного центру на честь Данила Галицького Української православної церкви Київського патріархату о. Григорій Нецькар. – Для прийняття хрещення потрібні віра і покаяння. Церква хрестить немовлят за вірою їх хрещених батьків. Саме вони перед нею ручаються за свого хрещеника, за те, щоб та дитина росла з молитвою, ходила до церкви, причащалася. Не просто приходити раз на рік, на день народження до хрещеника з гарним подарунком, а повсякчас турбуватися про його духовне життя – обов’язок хрещених батьків. Більше того, вони мають бути прикладом духовності для свого похресника. Ось чому так важливо обирати їх не за принципом, хто багатший, хто впливовіший чи має більший чин. Необхідно насамперед дивитися на їхню духовність, бо вони відповідають перед Богом за цю дитинку, її духовне виховання.
Треба сказати, що в давніші часи хрещений був один: у дівчинки – хрещена мама, у хлопчика – хрещений тато. Значно пізніше з’явилася традиція хрестити дітей парами. А на Волині хрестять малюка і дві, і навіть три пари. Щоб за жодних обставин він не залишився без хрещених. Вони, чи їх одна пара, чи дві, разом опікуються своїм похресником або похресницею, стежать за їхнім духовним зростанням. Подібно до доброго садівника, який посадив дерево і турбується про нього: і обкопує, і підв’язує, щоб вітер не зламав, і обрізує непотрібні гілочки, бо вони не принесуть доброго плоду.
А які плоди можуть бути в цієї дитини? Насамперед духовні – віра, надія, любов, премудрість, милосердя і терпіння. Якщо дитина їх надбає, то це лампада, яка горить, і не тільки світить, але й зігріває всіх, хто навколо неї. Такою дитиною тішаться і рідні батьки, і хрещені, і все суспільство. І ангел-хоронитель, який дається під час хрещення, також радіє за цю дитину.
– А хто не може бути хрещеними батьками?
– Монахи і монахині, батьки для власних дітей, особи, які перебувають між собою в шлюбі. Тобто чоловік з жінкою не можуть бути кумом і кумою. Якщо так стається, що згодом молоді люди, що несли дитину до хресту, закохуються, то щоб одружитися, вони мають отримати благословення у свого єпархіального архієрея, адже вони вже як рідня. Була навіть традиція: кум до куми говорили на «ви», така велика повага була між ними, а не просто панібратство.
Не можуть також хрестити немовля невіруючі, нехрещені, малолітні, душевнохворі та особи, що прийшли до храму в нетверезому стані. Якщо є нагальна потреба хрестити дитину, а хрещених батьків немає, ним стає священик, що хрестить.
– У наших церквах хрестять дітей невдовзі після народження, а в ряді протестантських вважають, що хрещення має відбуватися тільки в дорослому віці, коли людина свідомо робить свій вибір.
– Але ж ми знаємо, що апостол Павло хрестив цілі родини, а в них, як правило, було багато дітей. Тож хрестились і дорослі, і малі. Та й Господь казав: «Не забороняйте дітям приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне». Саме хрещення дозволяє дитині прийти до Бога, приймати Його тіло і кров.
– Я десь читала, що в критичних випадках, коли дитина помирає, а нема близько священика, її може хрестити мати.
– Таке рішення було прийняте на одному із вселенських соборів, що в передсмертному випадку хрестити дитину дозволяється і матері. Вона має взяти свяченої, а якщо її немає, звичайної води і охрестити дитятко, коли бачить, що воно помирає. Але формула хрещення при цьому повинна бути правильною. Треба казати: «Хрещається раб Божий чи раба Божа (далі називається ім’я, яке дається цій дитині) во ім’я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь». Тобто після кожного названого божества треба сказати: «Амінь». І якщо це дитятко виживає, а таких випадків багато, бо Господь дає життя, то священик, коли дізнається, що хрещення відбулося за правильною формулою, дитину вже не перехрещує, а тільки читає молитви на миропомазання, на омивання, на постриг. І таку практику використовують з давніх часів.
– А якими церковними правилами керуються священики Московського патріархату, коли перехрещують дітей, яких за всіма православними канонами хрестили в інших церквах?
– Я не знаю таких церковних правил, які давали б їм це право. Адже «Символ віри» для всіх християн один, а в ньому чітко сказано: «Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів». Не може бути ні другого, ні третього хрещення, чим би вони це не пояснювали. Перед Богом вони не матимуть жодного оправдання.
– Розкажіть ще про крижмо, що воно символізує?
– Це невеликий шматок білої тканини, що використовується при хрещенні та є символом чистоти. Таким же чистим має залишатися впродовж життя крижмо душі цієї дитини. Колись цю тканину зберігали аж до упокоєння і вкладали в домовину. Нині з неї шиють подушечки. Проте і їх бажано не викидати, а зберігати, поки житиме ця людина. З нею її хрестили, з нею хай іде до Бога. Добре, якщо такою ж білою і чистою залишиться на той час і її душа.
– Із таїнством хрещення тісно пов’язане таїнство миропомазання. Яке його значення?
– Воно іде за водним хрещенням, хоч на кілька століть «молодше» за нього. Що таке миропомазання, пояснив Шостий Вселенський собор, що відбувся 680 року. Саме під час цього таїнства передаються людині дари Святого Духа. У перші віки християнства це робилося по-іншому. Апостоли покладали руку на того, кого хрестили, читали молитви і здійснювали єлеопомазання. Потім це було дозволено робити і єпископам, а Шостий Вселенський собор дав таке право і священикам: єлеєм, що варився під час страсної седмиці, в четвер, помазували й вони. Спочатку цей єлей брався від Вселенської церкви по всіх церквах, а потім його стали варити патріархи помісних церков. Яка церква не мала апостольської спадкоємності, не мала права і варити єлей.
Миро – це приготовлена особливим способом й освячена суміш із пахучих речовин і єлею. Його освячували самі апостоли та їхні наступники – єпископи, архієреї. І тепер освячувати святе миро можуть тільки єпископи, а за їхнім дорученням таїнство миропомазання можуть чинити і пресвітери, тобто священики. Дехто називає миропомазання П’ятидесятницею, тобто Зішестям Святого Духа.
– Наша церква теж варить миро.
– Так, варили його минулого року. Патріарх Філарет очолював. Читалися Євангелія, усі необхідні молитви. І до цього мира додавалася частинка того, що варилось ще за апостольських часів. Зварене миро роздають по єпархіях, а відтак священикам. Хто не має мира, той не має печаті дару Духа Святого.
Під час хрещення миром помазуються органи чуття – очі (зір), ніс (нюх), уста (смак), вуха (слух), а також груди, руки і ноги. Коли помазується, то читається така молитва: «Печать Духа Святого». Таке помазування рівнозначне покладанню руки апостолів на християн. Таїнства хрещення і миропомазання пов’язані між собою, і вони бувають лише раз у житті.
– Але й щодо миропомазання християнська практика різна.
– Так. У православній і греко-католицькій (вона тримається традиції нашої, православної) церквах миропомазання є невід’ємною частиною обряду хрещення. Римо-католицька церква чекає семилітнього віку дитини, щоб її миропомазати. У цій церкві залишається миропомазання для єпископів. Ми не раз бачили по телебаченню, як Папа Римський, ніби печать Святого Духа, покладає руку на семилітнє дитя і легенько б’є його по щоці – і тим самим демонструє це дійство миропомазання.
– Дякую за розмову. Думаю, нашим читачам буде корисно дізнатися стільки цікавого про такий традиційний обряд хрещення.
Галина САДОВСЬКА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте