Це розповідь про людей, яких вважають окрасою російської культури, науки, історії, але які насправді є українцями. І це не дивно, бо наш народ дуже талановитий, українська обдарованість проявляється в будь-якому середовищі.
Звернемося до історії. Чому, наприклад, Севастополь, біле каміння якого так рясно полите кров’ю кращих синів України, вважається «містом російської слави»? Чому Павло Нахімов і Петро Кішка — російські герої? Їх шляхи переплелися на бастіонах Севастополя. Павло Нахімов і Петро Кішка — харків’янин і подолянин — обидва з роду запорозьких лицарів.
Російська наука називає Григорія Сковороду «русским философом». Українець, жив постійно в Україні (хоч і бував у Пітері, співав там у церковному хорі), писав старою (книжною) українською мовою. Помер і похований в Україні — син української землі. Він український, а не «російський» офіцер, бо не було в ті часи в Росії своїх філософів.
У російських літературознавців зустрічається навіть така фраза: «Шевченко хотів бути російським письменником». Вигадують це на тій підставі, що він писав і по-російськи. А чому ж ні? Сковорода писав і по-латинськи, а Пушкін і по-французьки. Т. Г. Шевченко — геній і один з найкультурніших людей свого часу. Але ж не став він «російським письменником», незважаючи на те, що тоді були всілякі до цього заохочення.
М. В. Гоголь завжди пам’ятав, хто він, де його родове коріння. З історичних джерел відомо, що на Придністров’ї за часів Богдана Хмельницького діяв Могилівський полк. Цей полк бився під Збаражем, Зборовом, Берестечком. Командував ним предок М. В. Гоголя, Остап Гоголь, якого було призначено наказним гетьманом. Ось і не дивно, що М. Гоголь (Яновський) узяв літературним псевдонімом прізвище свого славного предка. І якби не сталося приєднання України до Росії, то великий син українського народу Гоголь писав би рідною.
А якби Київ був столицею власної держави, можливо, і Ганна Горенко (справжнє ім’я і прізвище Анни Ахматової) творила б у себе вдома, на землі батьків, і Україна мала б ще одну велику українку. Українські родові коріння має і всесвітньо відомий письменник Ф. М. Достоєвський. Прізвище його пішло від назви українського села Достоєва, що на Прип’яті, дід його був священиком у козацькому Брацлаві, а вже звідтіля доля перемістила сімейство на Московщину. Цікаво й те, що дідом письменника К. Паустовського був завзятий козак Григорій Сагайдачний—Паустовський.
В енциклопедіях читаємо, що «Ушинський — видатний російський педагог». Чому так? Адже спорядила в життя майбутнього реформатора шкільної справи українська земля. Дитинство К. Д. Ушинського пройшло на Чернігівщині, навчався він у Новгород-Сіверській гімназії.
Українського кореня-роду — поет, педагог, драматург, перекладач і публіцист Сімеон Полоцький, а також оратор, поет, драматург, теоретик літератури, реформатор церкви, державний діяч Феофан Прокопович.
Ім’я ще одного славетного українця, вихованця Новгород-Сіверської гімназії — Микола Іванович Кибальчич. Завдяки йому людство зробило свій перший крок до здійснення теорії реактивного руху, проклало шлях до зірок. А народився він у місті Короп на Чернігівщині, у сім’ї священика Івана Кибальчича.
А жінки! Мало кому відомо, наприклад, про те, що красуня Наталія Гончарова, дружина Олександра Пушкіна, це — прапраправнучка Петра Дорошенка, гетьмана України.
Як доведеться бути вам у Москві, підійдіть до пам’ятника Мініну і Пожарському… А справа в тім, що автор цього пам’ятника відомий російський скульптор Іван Мартос походить з роду знаної на Гетьманщині козацької старшини. Народився він у селі Ічня на Чернігівщині. Коли працював над пам’ятником, то як моделями скористувався своїми синами Олексієм і Петром. Отак і стоять українські парубки на Красній площі, прославляючи російську доблесть… Список цей може бути продовжений. Нам, українцям, не можна забувати своїх земляків.
Підготувала Лідія КОВАЛИШИНА,
член НСЖУ.
м. Тернопіль
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте