Відійшла у вічність люба бабуся, прабабуся, найдорожча ненька, вірна дружина, привітна сусідка і одна з найкращих у світі жінок — Марія Копач. Відійшла тихо і несподівано. Не хочеться вірити, що її вже немає…
Вона була така світла і чиста, лагідна і доброзичлива, ніби створена для того, щоб зігрівати всіх і все кругом своєю усмішкою, добротою, щирою привітністю. Вона була для всіх, мов добрий ангел. Здається, що ось відчиняться двері — й вона ступить на поріг, привітається тепло.
…Марія разом із чоловіком Іваном виростили трьох дітей. Жінка пережила важку втрату — смерть донечки. Дочекалася сімох внуків і десятьох правнуків. Так любила їх, так пригортала…
Усе життя працювала в колгоспі. Сапала буряки, господарювала вдома, а кожної вільної хвилинки бралася до вишиття. Вбирала ним свою оселю, дарувала рідним. Її хата — мов казка: диво-рушники прикрашають ікони, майстерно написані її любою Стефцею.
…Як боляче, як гірко, як нестерпно важко! Покійна ж так усіх оберігала, жаліла. Була невтомною працелюбкою. Її любові було так багато для кожного, а саму її не було кому зігріти. Для неї любові не було…
Боженьку, прийми її світлу душу в оселю вічності, де немає болю, образ, печалі, й прости всім, хто не зумів чи не хотів віддати їй хоч маленьку краплиночку тепла, посилаючись на особисті амбіції.
Вічна Вам пам’ять, світла людино. Сумує за вами оселя, сумує подвір’я. Скупа сльоза стікає з очей чоловіка. Не думав, що залишиться самотнім на старості літ. Що ж він без своєї доброї Марії, без її порад, без її мудрості? Самотній, як журавель на їхній криниці. Усе йому нагадує про тепло серця дружини, тепло її рук. І маєво квітів біля Богородиці, яку декілька років тому на заощаджені з пенсії гроші поставили у дворі. Щоб кожен, хто йтиме повз їхнє обійстя, перехрестився і шапку зняв. Навіть ті, котрі до храму не ходять.
Востаннє провела Богородиця світлу господиню з подвір’я. Мине дев’ять днів, сорок, рік, два, десять, та вже ніколи не топтатиме стежку на рідному подвір’ї ця мила жінка. Вона залишила після себе багато: любов і доброту до світу. Приїжджатимуть діти, внуки, правнуки, та вона вже ніколи не зустріне їх. Світлою пам’яттю про неї буде її світлий слід, залишений на землі.
Ганна ШУТУРМА
с. Слобідка Заліщицького району
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте