Ось і настала зима — найсвятковіша пора року. У вівторок святкували свій день Ангела Романи і Романії, а сьогодні маємо ще одне величне свято.
Нам, християнам, доволі мало відомо про життя Діви Марії, ще менше — про дитинство та юність Божої Матері. Проте свідченням про ті часи є свято Введення у храм Пресвятої Діви Марії. Правда, в Євангелії ця подія не згадується. Свідчення про неї засноване на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах (невизнаних офіційною церквою), передусім на протоєвангелії Якова і псевдоєвангелії Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії».
Бездітні Іоаким та Анна, вимолюючи в Господа маля, пообіцяли, що якщо Він обдарує їх таким щастям, вони віддадуть дитину на службу Богові у Єрусалимський храм. Тож, коли їхній донечці Марії виповнилося три роки, батьки дотримали слова. Вони скликали родичів, запросили одноліток дочки, одягли її в найкращий одяг і в супроводі народу, співаючи релігійних пісень, повели дівчинку в храм Єрусалимський для посвячення Богу. Її подруги, як і Марія, йшли із запаленими свічками у руках. Назустріч їм із піснеспівами виходили з храму священики на чолі із первосвящеником.
З молитвами мама й тато поставили свою донечку на першу сходинку святині. Загалом їх було п’ятнадцять — за числом псалмів, які священики співали при вході у храм. Всі сходинки Марія здолала самостійно. А біля входу її зустрів та благословив первосвященик. Він також увів її в найсвященніше місце у храмі. Туди ніхто не мав права входити, крім нього самого, і то лише раз на рік. Святий Дух навіяв йому, що це незвичайна дитина, вона достойна входити туди, адже колись стане матір’ю самого Спасителя. При храмі Марія залишалася майже одинадцять років, аж до заручин зі святим Йосифом. Дівчина постила, молилася, читала Святе Письмо.
Свято Введення належить до дванадесяти великих празників. Про нього маємо згадки від V ст., але він став загальнопоширеним по цілому Сході аж через кількасот років. На Захід празник Введення прийшов досить пізно — наприкінці ХІV ст., а в половині ХV ст. поширився по цілій Європі.
У наших предків це свято замикало господарський рік і починало новий. Також вважалося, що гість, який зайде на Введення до хати, буде першим «полазником», тобто тим, що приносить добро чи, навпаки, нещастя. Якщо то молодий здоровий візитер, особливо чоловік — сім’я чекала удачі. Коли ж поріг переступала стара, немічна і хвора людина, а надто бабуся, то такій гості не були раді. Окрім того, на Введення наші предки передбачали, яким видасться новий господарський рік.
Підготувала А. ЗИМНЕНКО
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте