Надворі стало холодно. Бездомні собаки збиваються докупки, намагаючись зігрітися. Одних вони дратують, іншим їх просто шкода. Проте мало хто береться допомогти братам нашим меншим.
Люди не перестають дивуватися відданості й безкорисливій любові собаки до свого господаря. Але буває, що, взявши додому цуценя, він милується ним, а потім, коли пес виростає великим і починає набридати, — виганяє на вулицю. Якби ми були відповідальними за тих, кого приручили, бездомних псів на наших вулицях було б не так багато.
Провівши опитування понад 600 осіб у межах спільноти «Підслухано в Тернополі» (соцмережа «Вконтакті»), я з’ясувала таке. На запитання «Що ви робите, побачивши безпритульного пса?» 11 відсотків тернополян відповіли, що нічого не роблять, бо їм байдуже; 62 відсоткам безпритульних шкода, але нічим не можуть їм допомогти; 15% опитаних одразу йдуть до магазину й купують псам поїсти; у 10% бродячі пси викликають страх чи огиду, тому тримаються від них подалі. І лише один відсоток респондентів відповіли, що намагаються зв’язатися зі спеціальними організаціями чи притулками, які можуть подбати про таких тварин.
Проблема безпритульних псів повинна турбувати людей не тільки через те, що тваринам холодно й голодно, а й тому, що вони загрожуть нашому здоров’ю і життю, розносячи різні хвороби й нападаючи на людей.
То що ж робити? Взірцем у цьому нам може слугувати Німеччина — перша з країн, що ввела статтю про захист тварин у Конституцію. Пересічний німець може сплатити дві тисячі євро штрафу, якщо вижене свого пса на вулицю. Якщо хтось не може утримувати тварину, то повинен віддати її в притулок. Там для неї знайдуть іншого господаря чи передадуть у будинок престарілих або товариство незрячих. У притулках передусім стерилізують новоприбулих тварин. Варто наголосити й на тому, що держава майже не фінансує такі установи — вони виживають завдяки пожертвам небайдужих людей і власним коштам, які отримують від продажу тварин та участі їх у різних святах.
В Україні й на Тернопільщині зокрема надто мало організацій, що піклуються про безпритульних тварин. Одна з них — обласна громадська організація «Асоціація захисників безпритульних тварин «Ноїв ковчег», заснована п’ять років тому. Вона співпрацює із центром після–операційної реабілітації тварин, що в Дичкові Тернопільського району. Туди пси потрапляють через службу відлову. Там їх стерилізують і намагаються знайти їм інших господарів.
До організації тварини потрапляють і з рук небайдужих тернополян, котрі повідомляють про того чи іншого пса. Також у «Ноєвому ковчезі» лікують тварин за рахунок пожертв. Його волонтерка Яна Угрин розповідає, що зовсім недавно до них потрапив цікавий пес Тузик, від якого відмовилися господарі. Він боязливий, потребує дуже відповідального господаря. Про Тузика треба добре дбати і багато працювати з ним.
Від Яни дізнаємося, що господарів безхатькам вдається знаходити часто, адже фото псів розміщені на двадцяти інформаційних сайтах. Більше охочих взяти додому тварину влітку, а ось узимку вдається прилаштувати лише три-чотири пси на тиждень. Доти, поки господар не знайшовся, пес перебуває у волонтерів чи вдома в тієї людини, котра його знайшла.
Збільшення кількості притулків могло б виправити ситуацію з чотирилапими безхатьками, але в цьому повинна бути зацікавлена передусім держава і кожен із нас. Бо щодня ми спостерігаємо за голодними дворовими псами, що вештаються вулицями міста, хоча могли б жити в теплі та спокої. Для цього треба вбити в собі байдужість.
І. КОЗІНЧУК,
студентка факультету філології та журналістики ТНПУ
ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте