Прочитав статтю Христини Слоти «Як не потрапити на гачок» («ВЖ плюс» №97 від 2 грудня 2015 року). Вважаю, що такі матеріали потрібно друкувати частіше, можливо, на основі інформації, наданої поліцією. Так, у популярній німецькій газеті Berliner Zeitung є рубрика «Повідомлення поліції», де описують різноманітні злочини, що трапилися в місті протягом доби. Це застерігало б людей від різноманітних афер, бо ж краще вчитися на чужих помилках, аніж на своїх.
До схем телефонного шахрайства, описаних у згаданій мною публікації, додам іще одну. На мобільний отримав СМС одного з операторів: «Від 900. Сьогодні 02/12 № (мій номер телефону) обраний для отримання запрошення. 1000000 грн чекає на переможця. Надішліть «так» на 900 для участі в акції. 7,5 грн/СМС на тел. 991». А потім — таке: «Сьогодні 12/12 № серед небагатьох, хто отримав це СМС. На кону 4000000! Відправте ТАК на 900 для участі. 1 СМС=7.5 грн тел. 991».
Зрозуміло, що жодна фірма мільйонами не розкидається. Щоб набрати один мільйон, мобільному оператору треба отримати повідомлень не менше ніж від 134 тисяч своїх абонентів!
Нас обманюють і обраховують майже на кожному кроці. У транспорті, в дитсадку, школі, лікарні, магазині, перукарні.
Торік Україна продала 32,3 мільйона тонн зерна і стала в світі третьою країною-експортером. За свідченням міністра аграрної політики і продовольства, ми можемо прогодувати не лише самі себе, а ще 140 мільйонів осіб на планеті. Однак ціни на продукти першої необхідності зростають ледь не щомісяця. То хто ж обманює — міністерство чи власники агрофірм, пекарі чи продавці?
Кожен з нас намагається купувати натуральні, екологічно чисті продукти. Однак часто зміст етикетки не відповідає вмісту упаковки. Низька якість продуктів, зокрема м’ясних виробів, — провина виробника, а їхня реалізація з простроченими термінами вживання — вина власників магазинів. Ошуканими ж залишаємося ми.
У світі ціни на нафту знизилися у кілька разів. У липні 2014 року літр нафти коштував 0,72 долара, а в грудні цього року — 0,23 долара. Але нам від цього не легше. Ціни на всі товари, не лише енергоємні, зокрема — й вартість проїзду в транспорті, сором’язливо зростають.
Що не магазин, то різна ціна на хліб, що не аптека, то інша вартість медикаментів. Деталь до водопровідного крана в одному магазині вартує 20 гривень, а в іншому – за сто метрів — 42 грн. Це вже залежить від підприємця — очевидно, не так від орендної плати за приміщення, як від совісті орендаря. Власна репутація не хвилює. Важливіше — хруст «зелених».
Нині — епоха комп’ютеризації. Завдяки Інтернету ми отримуємо різноманітну інформацію, ведемо ділове листування, проводимо розрахунки за послуги і товари, спілкуємось із рідними та знайомими, на якому континенті вони не перебували б. Але комп’ютерна техніка старіє, виходить з ладу, тому ми вимушені звертатись у ремонтні майстерні. Добре, якщо потрапиш до тямущого майстра. А ні — плачте, гроші.
Автомобіль із предмету розкоші перейшов у «ранг» необхідності. Простота придбання автомобілів, особливо пригнаних із-за кордону, зробила його масовим. Створився навколоавтомобільний «клондайк». Одні приганяють авто, інші продають, треті ремонтують, навіть є так звані «шроти», де розбирають автомобілі і продають запчастинами. Доступно, але все має свій термін придатності й термін експлуатації. Зношені деталі швидко виходять з ладу, а запчастини до іномарок коштують ой як не дешево. Треба звертатися на СТО. Однак тут ніхто не буде складати акт прийому, де вкажуть, що треба відремонтувати чи замінити. Тут навіть наперед не скажуть, скільки це буде коштувати, аби ви не передумали й не шукали дешевшої майстерні. Перевірити вартість ремонту ви не зможете, тож будьте морально готові, що вас обраховують на сотню-другу гривень.
Але ще є сфера діяльності, де вас обманюють на тисячі гривень. Це, зокрема, євроремонт і будівництво.
Ось що розповів пан Олександр, прізвища якого не називаю з етичних міркувань, який мотався по світу, аби заробити на зведення власного будинку.
Немає проблеми з будівельними матеріалами — аби гроші. Привезуть все, що треба. Проблема — знайти хороших майстрів. Кращі будівельники працюють за кордоном. Залишились гірші, та правлять таку плату, як за кордоном. Пан Олександр бригаду шукав довго, бо газетні оголошення не гарантують надійних спеціалістів. Нарешті знайшов.
Бригада Анатолія заінтригувала віком учасників. На перший погляд — досвідчені. Замовник надіявся, що будуть і майстрами, і порадниками. Пропонували вигідні умови: від фундаменту — до покрівлі. Обіцяли через тиждень після зустрічі приступити до роботи і до Святої Покрови накрити. Однак термін усе переносили, а літній час спливав. Нарешті приступили, але не мали елементарного знаряддя: ні бетономішалки, ні риштовки, ні підйомника. Не будівельна бригада, а «шабашка».
Заклали фундамент із технологічними порушеннями. «Мужики» так спішили заробити, що навіть не поправили брак екскаваторника. Один бік будинку виявився коротшим. Тож для гарантії довелося робити арматурний пояс. А це — додаткові витрати на арматуру, цемент, гравій і, відповідно, зарплату «спецам». Є багато інших «секретів» у майстрів, про які замовник не здогадується, але платити йому доведеться за виконану роботу і за цінами, продиктованими в ультимативній формі.
Після закінчення «коробки» майстри попередили, що покрівлю робити не будуть. Мусив терміново шукати другу бригаду, яка і комини викладе, і хату накриє. Тут і осінь настала. Кожному зрозуміло, що господар за ціною не постоїть, аби на зиму накрити будову. Тож і тут вартість робіт зросла.
Це не поодинокий приклад, коли за роботу беруться некваліфіковані робітники. Набирають замовлень, із якими не спроможні упоратись. Їхня ціль — не збудувати, а заробити, точніше — «здерти» будь-яким методом.
За цією логікою можна виправдати вчителя, який недоучує, щоб пізніше заробити на репетиторстві; терапевта, який за гроші продовжує лікувати хворого, знаючи, що йому допоможе лише хірургічне втручання.
Читачі можуть навести безліч інших випадків грабунку і приниження в нашому житті. Всілякі лотереї, газетні, телефонні, комп’ютерні афери, різноманітні шарлатани, квартирні, автомобільні і кишенькові злодії — ось неповний перелік тих, хто намагається нажитися на довірливому українцеві.
У всьому цьому є вина влади, адже в нас дуже привільно почувають себе вправні підприємці, різноманітні шахраї та аферисти, різношерсті «фахівці» та «майстри». Тут і наш гріх, бо ж це ми безпідставно довіряємо і не вимагаємо ніяких документів: ні договорів, ні актів, ні рахунків, ні чеків.
Сотні років тому люди важливі справи скріплювали письмовими договорами. В обласному архіві зберігся договір від 1887 року між Почаївською лаврою і громадянином Галкіним про будівництво торгових приміщень. Сучасні ж підприємці не хочуть укладати письмові угоди, а усні домовленості ні до чого їх не зобов’язують. І дарма — з договором, чеком, рахунком можна через суд вимагати щось переробити, усунути брак чи взагалі компенсувати якусь матеріальну або ж моральну шкоду. При всіх недоліках радянської системи, у ній не було такого розгулу злочинності, як тепер. Існував мінімальний контроль за цінами, якістю і культурою обслуговування. За порушення карали позбавленням премії, звільненням з роботи, ув’язненням за зловживання, дармоїдство, спекуляцію, шахрайство, крадіжки.
Тепер ми живемо в ринкових відносинах. Галузь надання різноманітних послуг перейшла в приватні руки. І це закономірно. Але безконтрольність і безкарність породили безвідповідальність, обман і хамське ставлення до клієнта.
Ми відійшли від соціалістичного страху, але не повернулись до християнської моралі, до Заповідей Божих, до елементарної порядності. Доки неспроможна влада і байдужа громадськість будуть миритись із такими ганебними явищами, доти не будемо мати гідного майбутнього.
Мирослав ЯРИЙ
м. Кременець.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте