Баба Зоська з мого села хоче ставити хату. Син з невісткою на заробітках товчуть копійку, баба свою пенсію докупки складає. Одне слово, збивають гроші, аби розродитисі новою хатинкою.
Стара вже валитьсі, бо що то шевченківська хата нині. І старенька, і трухлява. Сидять уже люди рік за границею, і баба мені якось при балачці пожалілася, що скільки вже не рахувала, а гривень все не вистачає та й не вистачає. «Бо шо то той мізер. Моя пенсія в тисячу мало шо поможе, то ще щастя, жи я на лікарства ніц не тратю. Здорова’м, як корова. А мої дітиська то вже не такі. Десь шось не то — і зразу заслабли. І заробити не втрафлять, бо поганенька їм робота попалася».
А я такво вам скажу: бідному жениться ─ і ніч мала. Он деякі депутати недавно посміли журналістам жалітисі на свою зарплату. Мают кілька тисяч, а ще кілько – наліво. І ще посміют сі жаліти. То най садят капусту вдома, аби сі прогодувати, як колись Азаров радив.
Я от розумію, що ми на тисячу пенсії (а є і такі, що й тисячі не мають) не годні кінці з кінцями звести. Про зарплати промовчу, бо й вони недалеко втікли. Ну, а ти їдне з другим маєш такі гроші, то сиди і дякуй нам, що податки тобі платимо і тебе й твою родину годуємо. Нє, жалієтьсі воно. І не стидно таке балакати?
За такі наші мізери треба вам прилюдно голову попелом посипати і їсти на телекамери пісну зупку, як наші люди їдять. Навіть рецепта такої страви можу дати.
Пані Ольга Шестерняк із Костільників Бучацького району радить узяти зо три літри води, вляти в баняк, довести до кипіння, вкинути туди почищених та порізаних на малі кубики 8─10 бараболин середніх і зварити їх. Як будуть майже варені бараболі, досипати до баняка 300 грамів кукурудзяних круп і постійно помішувати зупку на малому вогні. Додати лаврове листя, цибулю, перець за смаком (до речі, цибулю можете засмажити на олії чи маслі). А тоді хліб в одну руку, ложку в другу — і наминайте.
Смачного!
Ваш пан ЮЗЕК
Ілюстрація Миколи ПИЛИПОВИЧА
Прокоментуйте