Відійшла у засвіти Оксана Ласько з Буданова на Теребовлянщині — жінка, котра завжди прикрашала собою наші «калинові» зустрічі. Приїжджала щоразу в іншій вишиванці та з незмінно гарним настроєм. Сипала віршами-побажаннями, завше усміхалася — така емоційна, сонячна…
Пані Оксана називала себе не дитиною війни, а її сиротою, бо ще й року не мала, як втратила батька Дмитра, котрий був членом ОУН, вояком УПА. Мама Марія допомагала йому. Хата подружжя була крайньою під лісом, тож повстанці часто приходили до неї за продуктами, іншими необхідними речами.
Згодом заарештували маму, розгромили хату, вкинувши у піч гранату, забрали худобу. Допитували жінку нещадно, катували. Від болю вона непритомніла, але вистояла, бо носила під серцем дитинку. Нічого катам не сказала — і її відпустили. До першої підозри. Тож Марія переховувалася, адже сексоти не дрімали. Згодом народила Оксану в чужих людей.
Тоді енкаведисти почали шукати дитину. Думали, якщо заберуть її, то жінка сама до них прийде, бо ж годує малятко. Оксанку переховували сільчани, передаючи з рук у руки, часом перекидаючи й через паркани, коли небезпека з’являлася раптово. А дівчинка була тихенькою, майже ніколи не плакала… Батько потайки приходив кілька разів подивитися на донечку, а незадовго загинув. Матір, іще раз відсидівши у в’язниці, мусила змінити прізвище…
У п’ятирічному віці в Оксани з’явився вітчим. Вона закінчила школу, медичне училище, працювала в рідному Буданові, тут і заміж вийшла за талановитого різьбяра й художника. І доля обернулася до неї обличчям.
Пригадую, чотири роки тому пані Оксана запропонувала оголосити в «Калині» конкурс листів «Мій чоловік — найкращий», бо, мовляв, усе про жінок пишемо, а насправді жінка без чоловіка — наче птаха з одним крилом. Усе казала: добрий чоловік — запорука жіночого щастя. І так щиро хвалилася своїм — Михайлом Петровичем. Безупину могла розповідати, який він у неї талановитий, турботливий.
На церемонії підбиття підсумків конкурсу пан Михайло отримав медаль «Найкращий чоловік», а його дружина мовила: «За 44 роки чоловік мені ніколи й лихого слова не сказав. Завжди ми жили й працювали душа в душу. Побудували хату, народили й виховали дітей, посадили сад. Він — учитель, я — медик. Завжди одне одного підтримуємо, розраджуємо…»
Та в цій сімейній ідилії, думаю, була неабияка заслуга пані Оксани — дуже мудрої жінки. Це вона вчила нас, молодших «калинових» подруг, секретів сімейного щастя. Провинився чоловік — поклади його провину на жарт і прости. Хочеться накричати на нього, влаштувати скандал — усміхнися і промовчи. Дізналася, що завів коханку? Найперше заспокойся, а потім постарайся поводитися так, щоб йому хотілося повертатися до вашого затишного дому, де завжди порядок, де пахне випічкою і любов’ю, до тебе — красивої, усміхненої, завжди всім задоволеної. Пані Оксана вчила нас іти на компроміси, бо жінка має бути поступливою. Вчила маленьких жіночих хитростей, якими можна схилити чоловіка на свій бік і він навіть не здогадається, що ухвалив рішення не сам.
— Я завжди дивувалася її силі та позитиву, — пригадує Наталя Чорна, котра свого часу була ведучою «Калини». — А ще — талантам до поезії, до пісні, вишивання, кулінарії, життя. Здавалось, пані Оксана ніколи не втомлювалася. Довкола неї завжди кипіли будні, вона вміла перетворювати їх на свято. Напевне, Бог зводить нас із такими людьми, щоб навчити в усьому, що Він створив, бачити тільки найяскравіше та найкраще.
Просимо всіх, хто знав нашу «калинову» тамаду Оксану Ласько, помолитися за упокій її душі. Нехай Господь привітає цю жінку в Царстві Небеснім. А в нашій пам’яті вона назавжди залишиться такою, як на ось цій світлині…
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте