Лист жительки села Великої Захлюпанки Глибококалабанського району Орисі Непийпиво прем’єр-міністру України Арсенієві Яценюку.
Любий мій Арсенію Петровичу, дорогий мій прем’єре! Насамперед хочу подякувати вам за те, що дали нам субсидії. А має їх у нас усеньке село, навіть баба Килина, єдина в селі самогонниця. Взялася за цю справу тому, що вона — нелегалка. І не ви в тому винні, а наш дільничний поліцейський Андрій, який бере з бабки відкат — 3 літри перваку на місяць. Знаєте, поки було тепліше, нас субсидія влаштовувала. Але тепер позимніло, і ми бачимо, що вона трохи замала. От і пішли із сусідками Марисею та Парасею до нашого сільського голови. А наш Іван Петрович головує вже тридцять літ, ще з радянських часів. Кажуть, до цього він служив прапорщиком на складі й так прокрався, що в райкомі йому запропонували вибір: або розстріл за крадіжку майна в особливо великих розмірах, або довічне заслання головою сільради до нас, у Велику Захлюпанку. А йому тоді лишень тридцять стукнуло, він вибрав заслання.
Отож вислухав нас Іван Петрович і авторитетно підняв угору вказівний палець правиці:
— Ось що, жіночки, дивіться, який механізм нарахування субсидії. Ви всі офіційно працюєте, ти, Марисю, кухар у школі, ти, Парасю, соціальний працівник, а ти, Орисю, продавчиня в «ТЕКО». Маєте легальну зарплату. У вас по двоє діток — дошкільного й шкільного віку. А ще маєте вдома по два пенсіонери.
— Знаємо, — втручаюся в розмову, — сума пенсії додається до моєї зарплати й уже тоді, залежно від комунальних витрат, нараховується субсидія.
— Панунці, ви ще й чоловіків маєте, — зауважив голова.
— Та маємо, — за всіх махнула рукою я. — Добре, що хоч синочків мені подарував, бо більше користі з нього ніякої. Мій безробітний, як і більшість сільських чоловіків. А якщо десь закалимить — відразу до баби Килини. І вже там залишає зароблену копійку. Так, подруги?
— А ось і не так, — заявив голова. — Виявляється, уряд через соцзахист платить вашим чоловікам по 1378 гривень. Не вірите мені — їдьте в райцентр.
Ми відразу пішли до Михайла Ільківа. Він у нас бойовий чоловік, рік на Донбасі провоював. Три тижні тому демобілізувався і приїхав у село на трофейному, в сепаратистів під Пісками відбитому бронетранспортері. Командування дозволило йому забрати цей технічний засіб додому, коли він пояснив, що іншим транспортом дістатися з нашого села до райцентру проблематично.
Михайло чоловік не гонористий, тому вже на дев’яту ранку ми доїхали до соцзахисту. Вочевидь, вигляд бронетранспортера справив на працівників установи належне враження. Начальниця відділу субсидій тремтячим голосом нас запевнила:
— Т-так, с-справді, відколи нараховуються субсидії на опалювальний сезон, Яценюк виплачує вашим чоловікам по 1378 гривень щомісяця. Точніше, Яценюк лише нараховує, а гроші привозить міністр соцполітики Розенко й особисто роздає чоловікам. Запитайте в них, де вони гроші дівають, а ще краще — у Санта-Марії Всевидяче Око. Вона ж у вашому селі живе, а слава про неї далеко розійшлася.
Ми негайно помчали в село. Наших чоловіків застали вдома в Парасі. Вони, вочевидь, не гадали, що ми так швидко повернемося, тому спокійно хазяйнували біля трилітрового бутля Килининого самогону. Мій Непийпиво якраз наповнював гранчаки. Це мене не здивувало. Якось його шкільна класна керівниця мені під великим секретом повідомила, що мій чоловік у своєму житті вживав лише дві рідини: мамине молоко й горілку. А тепер як побачив мене, то відразу зблід, почервонів, далі знову зблід. Для того, аби зупинити перепади тиску, залпом махнув гранчак самогону й лише тоді заговорив:
— Ви вже п-приїхали?
Він був єдиний, хто ще міг хоч щось сказати. Інші говорити вже не могли. Але недопитий бутель таки врятували.
За годину чоловіки прийшли до тями й божилися нам, що ніяких грошей від Розенка не отримували. Тому ми потягли їх на допит до Санта-Марії Всевидяче Око. О, це наш сільський унікум. Вона бачить усе, що в світі діється. І не лише на землі, а й під нею. Тепер їй 80. А дар їй відкрився в далекому 1956 році. Вона тоді як передова ланкова-кукурудзівниця їздила в Київ на ВДНГ. Там її і спіткало нещастя. Емблема ВДНГ — серп і молот — зірвалася зі стіни й упала їй на голову. І стала Марія ясновидицею. Вона в нас у селі все знала: хто коли та скільки вкрав. Завдяки її дару в нас посадили сім голів колгоспу, п’ять агрономів, трьох завфермою, зоотехніка, бригадира й аж дванадцять комірників. З 1975 року наш колгосп називали «Повний комунізм». Бо вже ніхто не смів красти. А щоб хтось десь у селі гульнув наліво — ні-ні! Бо Санта-Марія все знала, все бачила! Тому в нас у Великій Захлюпанці сім’ї такі міцні. Щоправда, через це в неї особисте життя не склалося. Трьох човіків мала — і ніхто більше року не втримався. Бо як можна жити із жінкою, котра про кожен твій крок відає? Зате кожен подарував їй по синочкові. Ох і тримала вона з ними дисципліну! Не встигнуть хлопці зі школи прийти, а мати питає: «Михасю, чому це ти Галю за кіску смикнув? А ти, Івасю, чому на уроці в Олени Василівни крутився? А ти, Грицю, чому вчительці щоденника не дав, аби вона двійку поставила?»
Довго хлопці не хотіли вірити, що їхня мама ясновидиця. А коли було їм відповідно 12, 10 і 8 років, вирішили остаточно переконатися. Покурили вони в лісі, за сім кілометрів від дому, а недопалки зарили під осикою. Та мати-ясновидиця їх миттю викрила. В принципі, нічого страшного Санта-Марія синам за провину не зробила. Вже за якийсь тиждень усі троє хлопців почали поволеньки сідати. З того часу жоден хлопчисько в селі не брав до рук цигарки. Бо знали: Санта-Марія все бачить. І здасть їх батькам. До речі, Арсенію Петровичу, ви до нас у село Авакова й Шокіна пришліть. Ясновидиця їм про наших українських злодіїв-високопосадовців геть усе розповість. І рахунки їхні здасть. Он «Форбс» надрукував, що у Фірташа в 2015 році був мільярд сто мільйонів доларів. А Санта-Марія лише засміялася: мільярд справді є. А мільйонів лише 26. Плюс 323 тисячі 427 доларів і 15 центів. І давай чесати, де, в якому банку й скільки грошей тримає.
От і зайшли ми в хату до Санта-Марії.
— Знаю, — не дала нам слова сказати ясновидиця. — Знаю, чого ви прийшли. Зараз відповім.
Вона поклала правицю на позаторішнє гусяче яйце, закотила очі й замогильним голосом прорекла:
— Передав гроші Яценюк особисто через Розенка вашим чоловікам. Сам Розенко особисто привіз їх і роздавав людям, аби місцеві чиновники не вкрали. І вашим чоловікам дав по 1378 гривень, копієчка в копієчку згідно з інструкцією про порядок нарахування субсидій. А вони, гемони, їх у баби Килини пропили.
Отож, дуже прошу, Арсенію Петровичу, ви скажіть Розенкові, аби він ці гроші давав не чоловікам на руки, а нам, жінкам. Бо ж не всі чоловіки такі чесні й порядні, як ви, Арсенію Петровичу, не всі так щиро дбають про родину, як ви про державу.
На цьому слові бувайте здорові.
Переписати листа начисто допомагав
Ярослав БОРСУК
м. Підгайці
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте