Останнього січневого дня традиційно у приміщенні Старого замку громадськість Тернопілля вшановувала лауреатів конкурсу «Людина року», організаторами якого стали спортивно-мистецький центр «Моя Україна» та редакція газети «Вільне життя плюс». Уже п’ятнадцята церемонія пошанування тих, хто, за словами одного з перших лауреатів цього престижного громадського конкурсу протоієрея Анатолія Зінкевича, «першими прокладають лижню і пробивають дорогу», зібрала рекордну кількість переможців — аж п’ятнадцять, замість традиційних десяти.
Спершу на душі учасників, без перебільшення, величного дійства благодатним крилом лягла молитва. Священики Свято-Троїцького духовного центру на честь Данила Галицького просили у Господа миру, добра, злагоди для України та українців, зокрема і для переможців конкурсу та їхніх родин, колядували та скроплювали присутніх йорданською водою. Відтак були вітання від голови журі конкурсу начальника об’єднання «Тернопільгаз» Олега Караванського та керівника спортивно-мистецького центру «Моя Україна», заслуженого тренера України Володимира Пласконоса.
Церемонія нагородження дещо розтягнулася в часі, зате дала можливість відчути кожному, як багато серед нас талановитих, по-справжньому ініціативних людей. Для них ця зоряна мить у стінах Старого замку, де «витає дух великих наших попередників, тих міщан, які творили славу міста до нас», це як проба на те, що вони справді роблять вартісні для громади справи і є окрасою краю, його гордістю. Серед нагороджених людей року-2015 — учасник АТО і волонтер, хлібороб і два лікарі, кілька освітян та яскрава плеяда представників культури, на чолі з їхнім керманичем, директором департаменту культури, релігії та національностей Григорієм Шергеєм. І це неспроста, адже, попри всю кризову ситуацію в країні, культура призвичаєна уже до залишкового принципу, а, отже, працювати в екстремальних умовах, продовжує зміцнювати дух нації, приносити у наші невеселі будні свято, красу, величні мистецькі надбання наших попередників.
Присутні стоячи вітали чи не найвідомішу тернопільську волонтерку Лілію Мусіхіну. Жінку, що до кращих часів відклала улюблену етнографію, письменницьку діяльність. Її чоловік у зоні АТО, а пані Ліля робить усе можливе (і неможливе), щоб допомогти нашим захисникам. Хоч, як сказала активістка тернопільської «Самооборони», вони не забувають про передову, але нині на перший план виходить інша проблема — тих, хто з окопів повертається додому: вони нерідко відчувають зневажливе ставлення до себе і держава не виконує тих зобов’язань, які взяла перед ними.
А ось професор Тернопільського національного економічного університету Микола Лазарович, який напередодні повернувся із зони АТО, зазначив: «Ще немає тижня, як зняв військовий однострій і ще відчуваю себе більше військовим, ніж професором. Ця нагорода для всіх тих, хто залишився в окопах». Він подякував Лілі Мусіхіній за однострій, який вона знайшла для нього, бо те, що видає держава, низькоякісне. А після завершення урочин професор і вчорашній воїн сказав: «За останній рік уперше побував на такому зворушливому заході. Нації не тільки плачуть, нації повинні і радіти».
Емоційним був виступ людини року-2015 в. о. директора Тернопільського академічного обласного драматичного театру ім. Т. Шевченка заслуженого артиста України Бориса Репки: «Коли тут вручали нагороди волонтеру і професору Лазаровичу, думав: «А що роблю тут я?» Ми, артисти, прийняли до театру Майдан. Два місяці не грали вистав. У залі, у фойє, в моєму кабінеті відігрівались і спали майданівці. А потім сталося чудо: коли знову почали грати вистави, глядач масово, як ніколи, пішов у театр. І досі ходить. Так Господь нас благословив».
З несподіваного боку розкрився викладач Теребовлянського вищого училища культури, художник і волонтер Микола Шевчук. «Я не воїн, — мовив він, — але вже два роки Різдво зустрічаю не вдома, а серед воїнів АТО. Совість кличе туди, бо нашим солдатам, крім матеріальних речей, потрібні ще й увага, відчуття того, що їх не забувають. З миру по нитці — солдату бронежилет, а Україні — сорочка. В єдності маємо робити спільну справу — і Україна буде!»
Нема можливості згадати всіх і процитувати кожного, хто став символом року, що минув. Але люди ці вартують найщирішої нашої вдячності. І сучасний креативний керівник Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу імені О. Барвінського, а за сумісництвом поет, композитор та співак Роман Пахолок. І керівник поетично-фольклорного театру «Взори» Олена Різник, уродженка Донеччини, що закохалася в галицькі Бережани та стала їхньою окрасою. І навдивовиж скромний, навіть розгублений серед такого розмаїття неординарних людей голова фермерського господарства «Вікторія-92» с. Вікторівки Козівського району, заслужений працівник сільського господарства України Петро Пеляк: добірніші за слова його діла. І патріарх художнього цеху Тернопілля, заслужений художник України Євген Удін. І… Зрештою, про багатьох людей року-2015 ми уже розповідали на сторінках нашої газети. Знайомство з іншими ще попереду. А свої мистецькі дарунки презентували переможцям конкурсу «Людина року» цілком ймовірно його майбутні лауреати талановиті солісти обласної філармонії Наталя Присіч та Володимир Шагай.
Галина САДОВСЬКА
Фото В. БУРМИ
Прокоментуйте