Ольга, як завше, прокинулася близько шостої, зварила собі каву, ввімкнула музику й почала складати список справ на прийдешній день, що сонно викочувався з рожевого небокраю. Ці світанкові десять хвилин ось уже понад 20 років, відколи закінчила університет і пішла на роботу, були визначальними для кожного Олиного дня — дня жінки, котра звикла жити за чітким розпорядком.
Після планування Ольга завжди мала ранкову пробіжку з псом, потім робила п’ятнадцятихвилинну зарядку. Далі — душ, що завершувався обливанням холодною водою, зачіска й макіяж. Відтак жінка будила чоловіка й дітей, готувала їм сніданок, пакувала дві торбинки з бутербродами до школи, виряджала всіх за поріг, обдаровуючи поцілунками й теплими напутніми словами, і сама починала одягатися.
На роботу Ольга не запізнювалася ніколи. З її приходом можна було звіряти годинник. За ходою її впізнавали всі колеги, бо тільки вона завжди незмінно носила взуття на підборах. Ніхто ніколи не бачив її ненафарбованою, незачесаною, не в дусі. Молоді дівчата мріяли бути схожою на неї, а старші жінки дивувалися: і коли вона все встигає? Але що їй, — заздрили нишком декотрі, — чоловіка має людського, бізнесмена, діти вже великі, грошей — кури не клюють, тож часу на себе — хоч відбавляй.
Усі колеги, друзі, рідні Ольги знали, що вона живе за нотатками в своєму записнику-«склерознику». Ось і на сьогодні, крім звичних домашніх клопотів і роботи, в ньому було записано про візит до перукарні, до кравчині, купівлю колгот, плату за телефон і компослуги, заняття з йоги, прихід додому майстра з манікюру. Це був понеділок — день вечірнього перегляду кінофільму. Вівторковими вечорами Ольга читала, по середах робила вологе прибирання (по суботах — генеральне, а між тим щодня витирала пил, щось складала, витріпувала, чистила). У четвер незмінно відводила душу своїми численними хобі: в’язала, вишивала, виготовляла прикраси з бісеру, листівки й таке інше. У п’ятницю після роботи вже роками оздоровлювалася з подругами в сауні, а в неділю ходила до церкви, по магазинах, навідувала батьків, пекла якийсь пиріг чи торт для своїх ласунів.
Готувала Ольга щодня, але в «склерознику» все ж записувала, що саме планує варити-пекти. Писала, що має купити, занести чи забрати з хімчистки, до кого зателефонувати, з чим привітати, чим поцікавитися, що з’ясувати, кому надіслати листівку, придбати подарунок тощо. Вона ніколи нічого не забувала. Навпроти виконаних справ ставила акуратні «пташки», а якщо не встигала чогось зробити, то переносила запис на наступний день. Але таке траплялося вкрай рідко.
Чи була Ольга щасливою жінкою? Авжеж. І вона вважала це своєю заслугою. Була авторитетним лікарем, завідувачкою відділення, бездоганною господинею, турботливою мамою і красивою, освіченою жінкою, котра знає собі ціну. Вона була переконана: чоловік її безмежно любить, бо є за що. Він жодного разу не бачив її без макіяжу, в запраному халаті, навіть хатні тапочки в неї були на підборах. У квартирі — стерильно, холодильник повний, сорочки випрасувані, чоловік щонайменше двічі на день цілований. Тому Ольга й думки не припускала, що в нього може бути… коханка.
Але одного дня її коханий Андрійко сказав, що в нього є інша жінка, зібрав найнеобхідніші речі й переїхав на квартиру, яку вони придбали свого часу для когось із дітей і поки що здавали в оренду. Ця новина лавиною впала на Ольгу. Після важкої розмови з дітьми й безсонної ночі вона традиційно сіла вранці розписувати новий день і серед іншого запланувала купити заспокійливі ліки. Потім сервірувала стіл на… чотирьох.
Весь день їй усе валилося з рук. І всі наступні дні було так само. Але зовні Ольга жодним чином не видавала своїх переживань. Така ж красива, така ж привітна, як і завше, вона жартувала з колегами, щебетала до пацієнтів. А в самої серце і мозок свердлили настирливі думки: чому так трапилося? Що вона робила не так? Чим ця інша жінка краща від неї? Невже вона перевершила її, Ольгу, таку ідеальну?
І якось по обіді Оля зібралася — та й поїхала до Андрія. Знала, що його ще немає вдома. Двері відчинила далеко не модельної зовнішності жінка. На вигляд — років із тридцять. Фарбована блондинка, якій варто було б уже давно піти в перукарню, зустріла гостю в розтягнутих спортивних штанях і грубих вовняних шкарпетках. Ольга увійшла. В коридорі недбало валялися кілька пар взуття, обхляпаних болотом. Пилюку, як вона миттю зауважила, тут востаннє витирали ще квартиранти. Стіл у кухні був засипаний товстим шаром крихт. Брудний посуд не вміщався в мийку. Зате голосно волав телевізор придуркуватим голосом якогось хосе-іглесіаса. Точніше, цей голос перекладав фрази всіх акторів.
Ольга мовчки обійшла кімнати, ще раз зміряла поглядом із ніг до голови обраницю свого чоловіка.
— І що він у тобі знайшов? — спитала трохи розчаровано.
— А все те, чого нема в тобі, — зухвало випалила коханка чоловіка ідеальної дружини.
…Дорогою додому Ольга намагалася пригадати, коли востаннє вона була ніжною зі своїм Андрійком. Коли вони востаннє засинали разом. Ольга завжди падала в ліжко втомлена і відразу провалювалася в сон, бо її день починався близько шостої. Андрій лягав пізно й пізніше вставав. Ольга злилася, коли він намагався її розбудити. Він напівжартома просив, щоби дружина якось виділила в своєму «склерознику» графу й для нього. Так і жили… Водночас Ольга пильнувала, щоби Андрійко, боронь Боже, не побачив її без макіяжу, щоби на фікусі не було пилинок, щоби крани у ванній блищали, рушники висіли рівненько, а килимок під дверима завжди був чистим і вологим… Вона любила свого чоловіка, старалася бути ідеальною в усьому. Вона навіть фільми дивилася модні, нові, які активно обговорювалися кіногурманами на форумах. І книги вибирала не з полиць для масового читання, а з високих, для інтелектуалів…
…Спіткнувшись об якусь із цих думок, жінка спинилася на мосту. Вийняла із сумочки свій «склерозник», кинула його у річку й пішла далі. Того дня вона пропустила тренування, сеанс воскової епіляції, не полила вазони, забула привітати з днем народження сусідку по дачі… Але ввечері вкотре сервірувала стіл на чотирьох, за звичкою попрасувала чоловікові сорочку і замість читати (адже був вівторок) взяла до рук в’язання. Замість заспокійливої пігулки.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте