Про корупцію тепер балакають багато. Одні тішаться своїми визначними успіхами в боротьбі з нею, але чомусь не наводять прикладів. Інші — стогнуть від неї, однак не наважуються відкрито виступити проти цього ганебного явища.
Корупцією прийнято вважати підкуп, хабарництво, зловживання службовим становищем в особистих цілях. Вона в різній мірі існує всюди. Розрізняють корупцію європейську — беруть хабарі на політичну партію, азіатську — посади роздаються родичам і відданим людям з одного аула, африканську — відкритий продаж посад.
Корупція по-українськи
Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва і Київський міжнародний інститут соціології недавно проводили опитування громадської думки. Показник довіри наших співвітчизників до суддів виявився катастрофічним — лише 8 відсотків. Недалеко втекли прокуратура, поліція, державна медицина. З різноманітними проявами корупції стикалися понад 70% українців, але лише 2% з них в установленому законом порядку намагалися захистити свої права. Найефективнішими антикорупційними заходами наші громадяни вважають звернення до: громадських організацій — 28%, засобів масової інформації — 27%. За рівнем корупції Україна одна з найгірших у Європі і може змагатися хіба що з найвідсталішими африканськими країнами.
Аристотель колись писав, що благополуччя держави залежить від законів. Українське законодавство виписане так, щоб максимально ускладнити громадянинові вирішення в законний спосіб будь-якого питання.
У нас вірус корупції носить більшість українців: вони як не пацієнти, то лікарі. Хабародавець в Україні не завжди має мету обійти закон. Часто змушують давати хабар за справедливе рішення. Ми наближаємося до того небезпечного моменту, коли суд вулиці вважатиметься справедливішим, ніж офіційні суди, а розмір хабарів стане вище такси кілерів.
…і боротьба з нею в нас
Під гаслом боротьби з корупцією обиралися всі наші президенти. Навіть «двічі несудимий» Янукович. У нас начебто ведеться шалена війна з корупцією, але в тюрму корупціонерів чомусь не садять. Як правило, ці непрестижні заклади переповнені представниками найбідніших верств населення.
Побороти корупцію лише силами державних структур — це абсурд. Наша влада не зацікавлена в цьому. Не буде вона рубати дерево, плодами якого живиться. Як жартують російськомовні українці, в більшості наших органів влади працюють «жори» — «жони отвєтствєнних работніков», «дори» — «дочєрі отвєтствєнних работніков», «лори» — «любовніци отвєтствєнних работніков» і «сукі» — «случайно уцелєвшіє кадри». Як правило, до відповідальності притягують лише останніх.
Після оголошення тотальної боротьби з корупцією наша держава мала би створити своїм громадянам сприятливі умови для оскарження незаконних рішень влади. Однак вийшло навпаки — з 1 вересня 2015 р. народні депутати в сім разів збільшили розмір судового збору за подання адміністративних позовів. Переважна більшість українців через свою бідність тепер не може поскаржитися до суду на рідну владу.
Минуло майже два роки після перемоги Революції Гідності, а за грати в Україні не відправили жодного високопоставленого чиновника. Владі Януковича приблизно за той же час вдалося посадити попереднього прем’єр-міністра з низкою міністрів. Для цього не знадобилося корегувати законодавство, придумувати нові відомства, шити нові мундири для правоохоронців.
Як діють диктатори
Боротьбу з корупцією вожді завжди починали з перевірки «борців». За Сталіна жоден з керівників репресивних органів не мав шансів стати довгожителем.
Під час правління Юрія Андропова в Радянському Союзі були порушені кримінальні справи щодо: Сергія Медунова — першого секретаря Краснодарського крайкому КПРС, Юрія Чурбанова — заступника міліцейського міністра і зятя генсека Леоніда Брежнєва. Тоді з переляку накладали на себе руки союзні міністри і керівники республіканських компартій. У нашій області опинилися за гратами далеко не рядові судді і правоохоронці, керівники державних установ та підприємств.
За наказом президента Туркменистану Сапармурата Ніязова одночасно заарештували всіх кримінальних авторитетів, а їх розстріл транслювало телебачення.
Диктатор Заїру Мобуту Сесе Секо відстріляв на центральному стадіоні кожного десятого мафіозі й одразу вирішив у своїй країні проблему організованої злочинності.
В Китаї щорічно за корупцію розстрілюють не менше десяти високопоставлених діячів у ранзі губернатора чи міністра. Там за розкрадання бюджетних коштів існує практика публічних розстрілів на стадіонах.
Приклади боротьби з корупцією в цивілізованому світі
В Румунії за отримання 265 тис. євро хабара засудили до чотирьох років тюремного ув’язнення Мірчу Бесеску, брата колишнього президента Румунії Траяна Бесеску. Прокуратура звинуватила в корупції прем’єра цієї країни Віктора Понту.
В Іспанії постала перед судом за звинуваченням у шахрайстві принцеса Крістіна. Це перший випадок за останніх 45 років, коли судять члена іспанської королівської родини.
Швейцарське федеральне бюро юстиції відкрило справу проти президента міжнародної федерації футболу Зеппа Блаттера, який підозрюється в тому, що незаконно переказав 2 млн. швейцарських франків голові УЄФА Мішелю Платіні.
За отримання хабарів суд Кишинева заарештував на 30 днів колишнього прем’єр-міністра Молдови Влада Філата.
У США заарештований колишній голова Генеральної Асамблеї ООН Джон Еш. Велике журі присяжних у Нью-Йорку пред’явило йому обвинувачення в отриманні хабара.
Поліція безпеки Естонії пред’явила меру Таллінна Едгару Савісаару підозри в неодноразовому отриманні хабарів. Усі наведені факти — за минулий рік.
У Сербії державні посадовці до початку виконання своїх обов’язків повинні надати звіт про своє фінансове становище, дружини, чоловіка, своїх родичів — до третього коліна, родичів дружини — до другого коліна. Перевіряють їх безперервно.
Якщо француз не доведе законність свого доходу, що відповідає рівню його життя, то ризикує потрапити за грати.
Що робити?
«Що тільки хочете, аби робили вам люди, те саме робіть їм і ви» (Лк. 6:31; Мт. 7:12). Ці слова називають золотим правилом.
Не крадіть, не давайте і не беріть хабарів. Живіть за Божими заповідями. Бог бачить усі наші вчинки, навіть потаємні, і не залишає нічого без кари. А хабар губить серце.
В установленому законом порядку реагуйте на будь-які порушення ваших прав. Не обирайте до парламенту та місцевих рад людей, які ніколи не постраждали за правду, дуже багатих і балакучих. У бідній країні важко чесним шляхом нажити великі статки. Балакучість — це звичка людей нерозумних. Наші політики кажуть правду лише тоді, коли називають один одного брехунами.
Журналістам хочеться побажати, щоб вони не зрікалися свого статусу «сторожових псів демократії», частіше ставали на захист простих людей і не боялися оприлюднювати факти корупції.
І насамкінець. Навіщо нам стільки чиновників. Важко повірити, але мерія Києва за розміром будівлі і штатом працівників — більша, ніж у Нью-Йорку. Тернопіль за цими показниками не дуже відрізняється від столиці.
Орест ЗВАРИЧ,
юрист «Вільного життя плюс».
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте