18 лютого 2014-го йому дивом вдалося вижити. У Києві на вулиці Інститутській снайпер влучив у голову. Каска розлетілася на друзки, металеві осколки застрягли в черепі. Тоді були лікарні, операції…
Нині 41-річний сільський голова Гаїв Шевченківських, що біля Тернополя, Богдан Брич згадує про побратимів, що відійшли в інший світ, із болем. Найкраще, на його думку, що можна зробити тим, хто вижив у ті страшні дні, це працювати так, аби не було соромно дивитися в очі батькам героїв Небесної Сотні.
Ми розмовляємо з паном Богданом про те, як це — бути майданівцем у владі, як вибороти довіру людей і як її не втратити.
— Після закінчення 23-ї школи, адже я родом із Тернополя, здобув фах економіста в Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя, — розповідає кореспонденту «ВЖ плюс» Богдан Брич. — Тоді якийсь час працював за кордоном, а коли повернувся, став приватним підприємцем, заснував фірму. На Майдан поїхав у листопаді 2013-го, одразу ж після розгону студентів. І залишився там до кінця лютого 2014-го. Всі події, які пережив, відіграли неймовірно важливу роль у моєму житті. Я бачив багато смертей, на моїх очах гинули молоді люди, майже діти. І це дуже вразило, до глибини душі. Тож коли повернувся додому, почав займатися ще й громадською діяльністю. Я зрозумів, що в цій країні потрібно щось змінювати. І почав із себе. Створив громадську організацію «Майдан Тернопіль». Коли оголосили про початок виборчих перегонів до органів місцевого самоврядування, односельці (а я вже жив тоді в Гаях Шевченківських) звернулися з пропозицією висунути мою кандидатуру на посаду сільського голови. Я подумав і погодився. 63 відсотки виборців довірили мені владу.
— Перехід від статусу «громадський активіст», «майданівець» до «представник влади» — яким він виявився для вас?
— Плавним. Я був громадським активістом і розумів, як має працювати влада. Тож коли вступив на посаду, взявся працювати за цим алгоритмом і виконувати те, що обіцяв. А давав не масштабні обіцянки. Єдине — це працювати чесно і прозоро. Це було однією з вимог на Майдані, і органи місцевого самоврядування можуть її виконати найповніше. Ми створили сайт сільської ради, тепер його наповнюємо, щоби всі документи були у вільному доступі. Створили сторінку у Facebook, куди викладаємо всі новини та оприлюднюємо рішення. На Youtube є записи всіх сесій сільради. Ми намагаємося нічого не вирішувати підкилимно, закулісно. Залучаємо мешканців села до організаційної роботи, участі в різних комісіях. Будемо спільними зусиллями шукати кошти, щоби завершити освітлення в селі. Нині працюємо над тим, щоби виділити землю вісьмом бійцям з Гаїв Шевченківських. Все робимо своїм коштом, бо від центральної влади допомоги не дочекаєшся. Від так званої децентралізації ми не отримали нічого. Все по-старому.
— Відчуваєте тягар недовіри до влади, попри те, що ви майданівець?
— Так, є. Наприклад, ситуація з городами. Хоче людина приватизувати земельну ділянку. Ми кажемо — залишіть три метри у власності держави, і в майбутньому на цій землі зможемо облаштувати доріжку для пішоходів. Та люди не розуміють, бо навчені гірким досвідом, що владі не варто довіряти. Чомусь вважають, що першим повинен змінитися сусід, а вже потім самому можна спробувати.
Є проблеми, які ми отримали в спадок від попередньої влади. Зокрема, фінансові труднощі. Нині маємо клопіт і судові справи через борги, інколи доводиться робити непопулярні кроки. Через одну прикру ситуацію наше село не встигло вирішити, до кого приєднуватися під час створення громад. Та ми вивчимо досвід інших. А тоді зважимо плюси й мінуси та оберемо кращий вихід.
— Ви були підприємцем, громадським активістом, однак досвіду перебування у владі не маєте. Як здобуваєте потрібні знання, навики, у кого питаєте поради? Чи відсутність такого досвіду — це завада брати на себе відповідальність за село, місто, країну?
— Розв’язувати проблеми допомагають товариші з того періоду, коли я займався громадською діяльністю. Мені довелося познайомитися з багатьма людьми, справжніми патріотами. Це автомайданівці, представники «Самооборони», різних політичних партій. У них можна попросити поради і підтримки. До того ж у нашому селі — дуже хороший депутатський корпус. Не знаю, як було раніше, та нині кожен депутат зрозумів просту істину — він відповідальний перед виборцями і його голос дуже багато вартує. Загалом же дотримуюся думки, що краще кілька років помилок, аніж десятки років саботажу. Якщо людина приходить на посаду з почуттям відповідальності, патріотизму, є порядною, то навики з часом отримає і використає на благо. Звичайно, без труднощів не буває.
— У вас є побратими, що нині перебувають у владі? З ким підтримуєте зв’язок?
— Після Майдану в гості приїжджав Михайло Гаврилюк, котрий нині є депутатом Верховної Ради України. Ми тоді організовували в селі свято до Шевченківських днів, вшановували Небесну Сотню. Він — людина, яка далека від політики, але вчиться і щось пізнає. Також підтримую зв’язок з тернопільськими депутатами. Загалом же не так багато майданівців пішли у владу, як того хотілося б. Мене це спершу дуже обурювало. Але вони пояснили це тим, зокрема волонтери, що не хочуть скомпрометувати свій рух.
— Наближається чергова сумна дата, пов’язана з Майданом і його лютневим відрізком. З якими словами ви звернулися б до наших читачів?
— Ми отримали шанс хоч щось змінити в Україні. Так, є багато питань до нинішньої центральної влади, і ми маємо право вимагати від неї позитивних змін. Шкода, правда, що не виявилося тоді на Майдані лідерів, окрім нав’язаних. Але не треба падати духом. Ми зобов’язані своєю працею довести, що жертва тих, хто віддав життя на Майдані й продовжує віддавати в так званій АТО, — недаремна. Коли ж опустимо руки і перестанемо боротися за цінності, то з якими очима зможемо стати перед батьками загиблих? І ще одне — не треба ніколи й нікому прикриватися іменами героїв Небесної Сотні.
Фото з профілю Богдана Брича у Facebook
Прокоментуйте