Мала намір написати до газети про те, як біля нашого будинку, що на вулиці Максима Кривоноса, гарно. Є майданчик для дітей, де встановлені ігрові та спортивні споруди, пісочниці. А ми, господині, маємо місце для сушіння білизни.
Щодня двірничка акуратно прибирає територію, влітку працівники ЖЕКу скошують траву, а навесні садять дерева. До слова, директор дочірнього підприємства «Фаворит-3» Олег Лемега постарався, аби замінити старі іржаві труби водогону на пластикові, зробити ремонт у під’їздах, в одному навіть встановили металеві двері. Та й для пенсіонерів, є лавочки під березами і крислатими липами. Тішимося і тим, що на сусідній вулиці Миру завдяки міському голові Сергієві Надалу обладнано чудовий новий дитячий майданчик. Тут малюки мають можливість гратися навіть у негоду, бо є штучне покриття…
Але не це змусило мене, людину в літах, взяти ручку. Заболіло те, як нещодавно однієї ночі з волі молодих, невихованих людей багато що на нашій прибудинковій території було знищено. Десь після опівночі сон мешканців будинків №№3, 5 на вулиці Кривоноса розігнав гуркіт потужного мотора. Сліпуче світло вдарило у вікна. Мало хто не міг не прокинутися, бо автомобіль їхав по траві і трощив усе, що траплялося на шляху, — вирвав залізні стовпи, до яких був прикріплений мотузок для сушіння білизни, понівечив пісочницю. Кілька молодиків, імовірно п’яних, вийшли з машини і почали кидати пісок під колеса, які буксували на траві. Мотор ревів, аж захлинався, а з-під коліс вилітала земля. Хулігани викрикували нецензурні слова, шалено реготали. Справжні вандали ХХІ століття!
Щоб описати, який вигляд має тепер майданчик, — бракує слів. Діти, котрі гралися щодня, сьогодні навіть зайти не можуть, бо тут болото, глибокими канавами переорано землю.
Мене особливо болить те, що ніхто зловмисників не те що не зупинив, а навіть не обізвався до них, тож вони розгулювали навіть попід вікнами квартир. А в тих квартирах живуть сотні людей, і чимало з них — чоловіки, батьки хлопчиків і дівчаток, дозвілля яких проходить на майданчику. Тієї ночі я хотіла зателефонувати на «102», але по мобільному не могла цього зробити, а стаціонарний телефон давно відключений. А інші? Нехай уже літні люди чи не чули, чи не хотіли чути й не робили шуму. Але ж молоді, здорові могли якщо не самі спам’ятати «героїв» нічної баталії, то хоч викликати правоохоронців. Натомість мовчали. Страх керував ними чи байдужість? Цікаво, як ви, мужчини (а чи не від «мужності» походить це слово?), на котрих рівняються ваші сини, дивитеся їм в очі і що відповідаєте, коли вони питають: «Тату, ці хулігани можуть і до нашої квартири в’їхати»? Чому їм все дозволено?
А ще одне запитання я адресую владі: чи то нормально, що вночі в місті не зустрінеш поліцейських? За старих добрих часів то ще й дружинники чергували…
Баба НАДЯ,
жителька м. Тернополя.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте