Шість років тому помер чоловік Анни Іванівни. Доживала віку сама, бо діти далеко. Щоб хоч якось урізноманітнити мамине життя, поправити здоров’я, купували їй час від часу путівки на курорт до Трускавця. Ось і знову порадували матусю.
…Цього разу Анна Іванівна помітила в їдальні чоловіка, дуже схожого на її колишнього хлопця. Ого-го, коли це було! Ще в студентські роки. Якщо це він, то дуже постарів. Та що хотіти: обом уже 70 стукнуло…
За обідом жінка пригадувала історію півстолітньої давнини. Вони із Зеником були студентами, зустрічалися, планували побратися після закінчення університету. Якось хлопець запросив її, Анну, на триденний відпочинок із його друзями в Карпати. Вона дуже делікатно намагалася випитати, хто поїде, хто де спати буде… Відповідь коханого її не влаштувала — і Анна відмовилася. Думала, що він зрозуміє, оцінить її сором’язливість, добре виховання… А він образився. Бо, бачите, двоє його друзів будуть із дівчатами, а вона, цнотливиця… На цьому їхні стосунки обірвалися.
…Анна Іванівна підійшла до столу, за яким сидів чоловік, котрий видався їй знайомим. Поспостерігавши за ним, вона впевнилася, що це її Зеник. Обнялися, розговорилися, почали згадувати далеку студентську молодість.
З’ясувалося, що тоді, понад 50 літ тому, Зеник так образився на Анну, що тут же познайомився з іншою дівчиною — Ольгою і відразу запропонував їй поїхати з ним у Карпати. Вона без вагань погодилася. Із часом він був змушений одружитися з нею, хоча дитинку вона йому так і не народила…
Через 20 років спільного життя і напружених стосунків Ольга зізналася чоловікові у гріхові молодості, через який не змогла стати матір’ю. Вони розлучилися. Зеновій визнав, що аж тоді оцінив вчинок Анни, зрозумів, що вона могла б стати йому вірною дружиною, та було вже пізно. Де мав шукати її? Тож уже майже 30 літ живе сам.
— Аню, можна тебе про щось спитати? — несміливо почав розмову на прогулянці. — Якби тобі теперішній досвід, а колишні роки, ти поїхала б зі мною на три дні в Карпати?
Анна Іванівна почала говорити щось про інші часи, інше виховання, теперішню молодь — і в душі чоловіка зажевріла іскорка надії, та жінка загасила її рішучим:
— Ні, Зенику, я і тепер не поїхала б…
Наприкінці відпочинку чоловік усе ж запропонував Анні побратися. Хоч на схилі літ. Зізнався, що думав про неї всі ці роки, згадував, любив… Вона сказала, що мусить подумати. Та чи погодилася, чи ні — невідомо.
Марія ПОЖАРНЮК
с. Кривеньке Чортківського району
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте