Учень Снятинської гімназії на Івано-Франківщині Василь Касіян захопився щойно надрукованою книжкою новел Василя Стефаника «Дорога». Любив дивитися, як письменник, тоді депутат до австрійського парламенту, щиро розмовляв із селянами. Хлопець зажив мрією намалювати образки до його новел — кликало до творчості слово великого письменника.
Літа минали за літами. Вибухнула Перша світова, прийшла вона і на Галицьку землю. Гімназист Василь уперше побачив гармату та захотів її намалювати. Через цю роботу художника звинуватили в шпигунстві. Йому загрожувала шибениця. На щастя, батькові хлопця блиснула думка просити захисту в депутата Василя Стефаника — так видатний письменник врятував Василя Касіяна.
Доля врятувала художника і на фронтах війни, де його було поранено в тяжких боях, і в полоні. Митець, як пише науковець Володимир Качкан, «виходить на дорогу зі словами Василя Стефаника і створює перші малюнки до новел класика і свого рятівника. А на схилі віку мовить сповідально: «Є два великі майстри слова в нашій літературі, яких я не можу читати без сліз, — це генії Шевченко і Стефаник».
Василь Касіян належить до славної плеяди українських мистців-графіків. Про нього багато написано, тому не буду зупинятися на розповіді про його життя і творчий шлях. Натомість розповім про дружбу і співпрацю мистця із засновником та багатолітнім керівником музею Володимира Гнатюка у Велесневі Остапом Черемшинським.
…48 років тому Остап Степанович відіслав листа з багатьма підписами велеснян із проханням, щоби Василь Касіян подарував домівці академіка свої графічні роботи. Згодом одержав відповідь, де йшлося: «…Коли б хто з Ваших людей був у Києві, то хай зайде до мене додому… і я передам для музею славного земляка Володимира Гнатюка портрет Тараса Шевченка та Івана Франка…»
Коли Остап Степанович поїхав до столиці на сесію в інститут культури, де заочно вчився, подзвонив Василеві Касіяну, щоби домовитися про зустріч. Господар привітно зустрів гостя, жваво розпитував про музей нашого славного земляка. Крім того, Василь Ілліч цікавився, які пісні та коломийки співають у нас. Тоді ж художник передав графічні роботи: портрет Тараса Шевченка з присвятою: «Музеєві на Батьківщині славного українського фольклориста та етнографа академіка Володимира Гнатюка — В. І. Касіян, Київ, травень, 68» і портрет «др. Іван Франко» з написом: «Музеєві послідовника Івана Франка, академіка Володимира Гнатюка — В. Касіян, травень, 68».
У жовтні 1969 року Остап Черемшинський знову завітав до академіка Василя Касіяна. Колекція музею поповнилася авторськими естампами «Леся Українка» та «Василь Стефаник» із пам’ятними написами. А Остапові Степановичу художник презентував свій каталог «Гравюри Василя Касіяна» та книжку Петра Маркушевського з дедикаціями.
І наступного року в жовтні Остап Черемшинський зустрівся з мистцем. Той подарував чотири графічні аркуші: ще один портрет Лесі Українки, три ілюстрації до її творів «У пущі», «Одно слово» та «В катакомбах» із присвятами музею. А через деякий час Остап Степанович отримав фотокопії гравюри «Селянка з Покуття», яку ще називають «Гуцульська Мадонна», з дарчими словами.
У лютому 1971 року Остап Черемшинський знову завітав до щирого друга, який подарував свої книжки — монографію-каталог «Мистецтво Тараса Шевченка» з дедикацією: «Дорогому Остапові Степановичу ентузіастові музею В. М. Гнатюка у Велесневі, з найкращими побажаннями — автор (В. Касіян) 12. II. 1971» та збірку «Про мистецтво. Вибрані статті» з присвятою: «Дорогому ентузіастові музею В. М. Гнатюка Остапу Степановичу Черемшинському В. І. Касіян. 12. II. 71».
Помер Василь Касіян 1976 року у Києві, залишивши багату творчу спадщину.
Романа ЧЕРЕМШИНСЬКА,
старший науковий співробітник етнографічно-меморіального музею Володимира Гнатюка, член НТШ, НСКУ, НСЖУ.
с. Велеснів Монастириського району
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте