25 лютого цього року спливає 145 літ від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач) — відомої поетеси і письменниці революційно-демократичного напрямку. Її літературна творчість, покладена на вівтар служіння ідеям національного та соціального визволення українського народу, не втратила актуальності і сьогодні, коли її співвітчизники знову відстоюють своє право на незалежність у боротьбі з російським агресором.
Велика поетеса народилася в 1871 році у місті Звягелі (нині Новоград-Волинський) на Волині у сім’ї Косачів. Її мати — відома дитяча письменниця і громадська діячка Олена Пчілка — виховувала дочку в українському національному дусі. Брат матері, Михайло Драгоманов — український вчений і політичний діяч — теж відіграв значну роль у формуванні політичного світогляду Лесі Українки. Дитячі роки майбутня поетеса провела серед чудової української природи, чарівні образи якої разом із багатим народним фольклором справили на її душу незабутнє враження і послужили поштовхом до перших поетичних спроб. Пізніше сім’я перебралась до Київа. Ще дівчинкою Леся захворіла на туберкульоз кісток і все своє життя боролася з цією страшною хворобою. Проте, незважаючи на погане здоров’я, вона здобула хорошу освіту: спочатку вчилася у приватних вчителів, а потім — самостійно. Цікавилася всесвітньою історією, а також вивчила латину і майже всі європейські мови (англійську, німецьку, французьку, грецьку, багато слов’янських мов).
В юні роки вона захоплювалася світовою літературою, але найбільший вплив на її творчість справили Т. Шевченко, П. Куліш, М. Старицький, О. Пчілка і українські народні пісні. Перші вірші молодої поетеси були надруковані в 1884 році у львівському журналі «Зоря», а збірка її поезій «На крилах пісень» уперше побачила світ у 1893 році (вдруге видана у Києві 1904 р.) Туди ввійшов вірш «До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься», який виявив глибокий патріотизм юної Лесі та її прагнення послужити палким словом своєму народові у його боротьбі за правду і волю. Друга збірка «Думи і мрії» вийшла теж у Львові 1899 року. Третя, під назвою «Відгуки» (1902 р.) — у Чернівцях.
З плином часу полум’яне слово великої поетеси набуло значної сили та енергії, стало справжньою зброєю в боротьбі за заповітні ідеали:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів!
Про активну патріотичну позицію поетеси свідчать і її міркування щодо відносин українського та російського народів, які вона висловила у своєму листі до М. В. Кривинюка — чоловіка своєї сестри Ольги (18.02.1903 р.): «Пора стати на точку, що «братні народи» — просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом …але вони зовсім не мають ідентичних інтересів, і через те їм краще виступати хоч поруч …але не мішаючись до сусідської «внутрішньої політики». Російський робітник поневолений тільки соціяльно, а український і соціяльно і національно». Ці рядки наводить літературознавець із діаспори Петро Одарченко у своїй праці «Леся Українка» (Київ, 1994 р.)
У зв’язку із необхідністю постійного лікування поетеса змушена була часто подорожувати. Вона їздила в Австро-Угорщину, Німеччину, Італію, Болгарію, Єгипет, на Кавказ. Під час свого візиту у Східну Галичину і Буковину познайомилася з О. Кобилянською, І. Франком, О. Маковеєм, В. Стефаником та іншими. На початку ХХ ст. побувала й на Тернопільщині. Шостого липня 1907 року Леся Українка зі своїм майбутнім чоловіком Климентом Квіткою гостювала в подруги дитинства Марії Биковської в містечку Бережці (нині с. Великі Бережці Кременецького району). Її товаришка — педагог, літератор, учасниця літературного гуртка «Плеяда» — в цей період учителювала в цьому населеному пункті Кременецького повіту Волинської губернії. Ще в 1895 році Леся Українка присвятила їй оповідання «Школа». На родинному будинку Биковських у Кременці встановлено меморіальну табличку, що нагадує про перебування там Лесі Українки і Климента Квітки.
Талант цієї мужньої жінки проявився у багатьох жанрах: ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці та перекладацькій діяльності. Проте дослідники її творчості вважають, що вінцем її письменницького доробку були драматичні поеми, написані у другій половині 90-х років ХІХ століття. Особливе місце серед них займає драма-феєрія «Лісова пісня», що є беззаперечним шедевром української літератури. До речі, вона створена в пориві поетичного натхнення лише за чотири дні. Устами її головної героїні Мавки, яка є філософським уособленням всього високодуховного й прекрасного, поетеса висловлює власні роздуми про вічність буття і про перемогу безсмертної душі над тлінним людським тілом.
Відомий український вчений-літературознавець професор Михайло Драй-Хмара, який займався дослідженням життя і творчості Лесі Українки, вважав, що її драматичні поеми є не що інше, як символічні картини, в яких треба віднаходити одвічні проблеми українського буття. Він підкреслював, що в історії українського письменства вона розпочала нову добу, що через її твори українська література прилучилася до європейської та світової літератур.
У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї для пошанування пам’яті Великої Лесі влаштовано виставки матеріалів, які пов’язані з її життям і творчістю. Усі представлені експонати — із фондів музею. Серед них особливий інтерес для відвідувачів становлять фотокартки з дарчим написом внука Климента Квітки — Михайла Лисенка, твори Лесі Українки з бібліотеки Леся Курбаса, видані у 1914, 1918, 1930 роках, зразки волинської вишивки, зібрані Оленою Пчілкою, та інші.
Віра ШУМСЬКА,
історик, завідувачка сектору Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
Олег ГАВРИЛЮК,
історик, завідувач відділу Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте