(Лист безвинно закатованого кабанчика Тлустого до прем’єр-міністра України А. П. Яценюка)
Арсенію Петровичу!
Зараз, коли ви читаєте цей лист, мене вже давно нема серед живих. Я став невинною жертвою вашого нововведення в Податковий кодекс — ПДВ на вирощування свиней.
Щось недобре я відчув уже 24 грудня, коли господиня принесла мені вечерю.
— Їж, бідолахо, — почухала вона мене за вухом, поки я жадібно ковтав вечерю, — їж. Хто знає, що тебе тепер чекає. Яценюк на тебе ПДВ впровадив. З нового року. Половину цього податку обіцяли повернути нам, половина — державі.
Господиня важко зітхнула й пішла. А я вже всю ніч не спав. Мене охопило передчуття чогось невідворотно-жахливого, що має статися вже завтра. І чого б? Адже господар твердо пообіцяв мені, що я — великодній кабан. Тому жити мені ще добрих п’ять місяців. Цілу вічність!
Але хлів уранці відчинив сам господар. Він, потупивши очі, пробурмотів до мене:
— Ти цей… вибач мені, Тлустий. Мусимо нині тебе того… — важко зітхнув господар. — Розумієш, Яценюк на тебе ПДВ наклав.
— І на мене? — перелякано глянула на господаря ряба корова Галка.
— І на тебе теж, — погодився господар, та одразу заспокоїв бідолаху. — Але ти не бійся, ти ще молода. На твоїм віку ще не один прем’єр буде.
Корова полегшено зітхнула, а я благально глянув на господаря:
— Ви ж обіцяли мені. Господарю, може, до Великодня Яценюка знімуть і ПДВ з мене теж?
— Та щоб його вже завтра вигнали! — засвітилися люттю очі господаря. — Податок на дивіденди для олігархів не підняли, вирішили на тобі бюджет наповнити. Ще раз вибач, але я не маю чим той ПДВ платити.
— Але ж вам 50 відсотків держава поверне, — несміливо нагадав я.
— До Бога високо, до Яценюка далеко. Якби я мав мільйони таких, як ти, то дав би в Києві «відкат» і повернув би ПДВ. А за тебе одного мені скажуть чекати. Обіцяного ж, як відомо, сім років ждуть. Тож будь мужнім, — витер скупу чоловічу сльозу господар. — Сам підеш чи тебе витягувати?
— Сам, — твердо відповів я. — Але маю останнє прохання.
— Воля приреченого — закон, — одразу ж погодився господар. — Кажи, чого хочеш. Може, півлітру вихилити, аби вмирати не було так страшно?
— Нехай той противний спирт-сурогат від баби Горпини Яценюк п’є, — дав я волю емоціям. — А мені принеси папір і ручку, я листа Яценюку напишу. Відправиш?
— Даю слово, — твердо відповів господар і знову витер сльозу.
Оце я і пишу. Ще хвиля — і вийду на подвір’я. Сусід вуйко Іван гупне мене сокирою в лоб. Далі ніж господаря — і потече моя невинна кров у таз, на кров’янку. Пес Рябко і кіт Мурко обгризатимуть мої кісточки. А мене перероблять на паштет і тушонку. Від мого останнього в житті зойку перелякано заверещать тепер покійні, але ще на той час живі кури. Їх теж не обминула гірка доля у вигляді того страшного ПДВ. За що ви, Арсенію Петровичу, вбиваєте нас? Що поганого ми вам зробили?
І лише кролики безпечно стрибатимуть у своїх клітках. На них Яценюк чомусь ПДВ не наклав. Але нічого, вухаті, недовго вам буряк гризти. Яценюк і до вас добереться.
Ярослав БОРСУК
м. Підгайці
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте