Родину моєї доброї знайомої Люби з Мостиського району на Львівщині спіткало тяжке горе — загинув у війні на сході країни 34-річний чоловік її молодшої доньки Ірини Петро.
Щасливе молоде подружжя виховувало двох дітей. Та всі плани і мрії обірвала війна. Спершу від Петра надходили радісні звістки: мовляв, живий-здоровий, усе добре, спокійно. Але одного червневого дня дружині повідомили, що він загинув разом із кількома побратимами.
Запаливши свічі вздовж дороги, якою мали везти з Луганщини тіло бійця, мешканці його рідного села й усієї округи чекали у важкій зажурі. Похорон тривав п’ять годин. Жалобна пісня «Пливе кача» душу виймала. Викопали Петрові яму не чужі люди, а його друзі, однокласники, сусіди…
Дітям покійного співчутливі земляки несли гроші. Вийшла чимала сума, та жодної копійки родина не залишила сиротам — усе віддала хлопцям, котрі в зоні АТО боронять Україну і доправили тіло Петра додому, до місця вічного спочинку. Нині наші бійці найбільше потребують допомоги. Нерідко були такі дні, що вони не мали що їсти, жували зілля і коріння дерев.
…Просто з похорону дружину Петра відвезли в реанімацію. А осиротілі діточки з бабусями й іншими родичами пішли до сумної хати. А десь там, на сході, тривали бої. І Україна оплакувала своїх синів…
Марія ПОЖАРНЮК
с. Кривеньке Чортківського району
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте