Борщівський обласний краєзнавчий музей може пишатися своєю колекцією та зібраними артефактами фондосховищ, бо такими надбаннями не може похвалитися жоден заклад подібного типу в усій Західній Україні. Самих лише «Кобзарів» тут налічується більше двохсот, і кожне идання — неповторне по-своєму. Про історію створення колекції я попросила розповісти завідувачку відділу Т. Шевченка Борщівського краєзнавчого музею Олену Дудар.
— Безумовно, найціннішим є «Кобзар», який вийшов коштом Платона Симиренка ще за життя Тараса Шевченка 1860 року, — каже пані Дудар. — Відомо, що за його життя збірка виходила двічі — в 1840-му та 1860-му роках. У фондах зберігається і факсимільне видання 1840 року. На жаль, оригіналу в нас немає, всі вони розпорошені по колекціях, ймовірно, найбільша їхня кількість зберігається у Санкт-Петербурзі або ж у Києві. До слова, перший «Кобзар» вийшов накладом усього 1000 примірників і коштував карбованець. Тираж був невеликий, але книжка мала попит, тому примірників не вистачило. З коштами у Шевченка, мабуть, було сутужно, тому й поширювались «Кобзарі», написані від руки.
Кожен «Кобзар» у нашій колекції — унікальний. А почалося все з подарунка колекції домашніх «Кобзарів» уродженця села Худіївців Борщівського району Михайла Волошина. Подарунок був багатий, за що ми йому дуже вдячні. І так уже склалося, що люди почали презентувати нам свої видання. З часом книжок назбиралося стільки, що вирішили створити відділ Тараса Шевченка. Окрім «Кобзарів», у нас зберігаються речі, пов’язані з іменем поета: наприклад, одна із сорока його посмертних масок, копія рушника, який був на хоругві під час перепоховання поета. Цей рушник вишила жителька нашого міста. Маємо безліч портретів Шевченка місцевих художників, барельєфів, погрудь, світлин.
— Мені відомо, що крім колекції Михайла Волошина, у вас є ще колекція Михайла Борейка з Рівного…
— Так, це теж наш земляк, родом із села Мишкова, що у Заліщицькому районі. Пан Михайло живе нині у Рівному та очолює міський осередок «Просвіти». Щороку осередок видає багато книжок, зокрема перевидає твори Шевченка. Його подарунок — двотомник «Кобзаря», що побачив світ у Празі. Він унікальний тим, що там подані поезії з цензурою і без неї. Відомо, як радянська цензура спотворювала Шевченкові вірші! З поета намагалися зробити атеїста й революціонера, проте знаємо, що Тарас Григорович був глибоко віруючою людиною, а в творах оспівував лише Україну та переживав за її майбутнє.
— Які ще раритетні видання є у вашій колекції?
— Наприклад, «Кобзар» 1907 року, який вийшов у Санкт-Петербурзі. Також «Кобзар», видрукуваний у Львові під редакцією Івана Франка. Каменяр очолював Наукове товариство імені Шевченка у Львові, він здійснив колосальну роботу в справі видання творів Тараса Григоровича. У наших фондах є видання «Кобзаря» 1972 року, ілюстроване роботами відомих майстринь-ткаль, лауреатів Шевченківської премії — Анни Василащук і Ганни Верес.
Ще можемо пишатися ілюстрованою книгою-альбомом поеми «Гайдамаки». Видання трохи стареньке, тому його навіть не виставляємо, а зберігаємо у сховищі. Але завжди показуємо відвідувачам на зустрічах і розповідаємо про нього. Є ще одне видання «Гайдамаків» 1903 року російською. Цікавою є поема «Наймичка», видрукувана в 1904 році окремою книжкою, теж вдало ілюстрована. А найяскравіший експонат — чотиритомник «Кобзаря», що побачив світ у Вінніпезі (Канада) за редакцією Леоніда Білецького. Його нам подарувала наша землячка Анна Фігус-Ралько. У виданні дуже яскрава передмова Білецького, а крім того, детальний аналіз кожної поезії та коментарі.
— Два роки тому ваш музей представляв свою колекцію у Тернополі, що викликало велике зацікавлення серед науковців і відвідувачів. Розкажіть трохи про це.
— Пригадую, до нас підходили відомі науковці, працівники бібліотек і дивувалися: як нам вдалося зібрати таку колекцію. Нам є що показати і що розповісти, тому пишаємось, що зібрали таку колекцію стараннями небайдужих земляків. Щороку до Шевченківських днів проводимо багато екскурсій, конкурсів читців поезії Кобзаря та малюнків на тему шевченкіани. Спочатку участь у них брали діти лише з міських шкіл, а згодом конкурс став районним, щороку визначаємо переможців.
Ірина МАДЗІЙ
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте