Якось під вечір, йдучи центром Тернополя, біля пам’ятника Іванові Франку почула прекрасні українські мелодії — весільні, похідні, пісні І. Білозіра та В. Івасюка.
Чулися вигуки перехожих: «Подивіться, диво! Та це ж африканський юнак!» І справді, чорнявий кучерявий молодик віртуозно вигравав на саксофоні, з ним грав баяніст. Люди зупинялися, зачаровано слухали, кидали гроші.
Можливо, це був і маленький підзаробіток для хлопців-студентів, але передусім в очах юнака-африканця я бачила гордість, що він зі своїм українським побратимом дарує нам радість. А цього ми собі, на жаль, здебільшого подарувати не можемо. Згадалося святкування дня народження у тернопільському кафе «Едем» — там співачка з такою «гордістю» верещала: «Боже, какой мужчина, Я хочу от тебя сына» і «Мамочка моя…», що довелося її зупинити. А такі «програми» є в багатьох ресторанах і кафе!
Доводиться позичати очей у Сірка, дивлячись на те, як частина українців соромиться самих себе, принижує свою мову, зрештою, свою націю. Що ж, вчімося гордості в африканців, грузинів, литовців — гордості за все своє, подароване Господом!
Страшна лавина ворожого гіркомовлення зійшла на українців майже зі всіх телеканалів і радіоефірів. А головне — влада сприяє цьому. Формується плацдарм чужої ідеології. Хай тішаться росіяни своєю мовою вдома, а ми маємо свою рідну, чудову мову, якої майже не чуємо. Адже тільки назви передач українською: «Все буде добре», «Це стосується кожного», «Говорить Україна», а їхній зміст — «русскій мир».
А як можуть вести українські програми люди, котрі самі заявляють, що «ничєво нє понімают» в українській мові — галустяни, хіменес-брави, суханови, зеленські?
«Оні так помогают украінцам» — виводять на цілу Україну морально та матеріально найбідніших людей, а ті в догоду «улюбленим» ведучим теж переходять на суржик. Та допомагайте по-іншому, а не робіть посміховиська з тих бідних людей, з нас, з України.
На всіх язицах все мовить, а влада каже: «одобрям». «Геніальний» Зеленський і компанія веде нові та нові передачі. Там — дикі насмішки з українців, нашої мови. І це сприймають як належне. Не бентежать людей навіть слова Євгенія Кошового з «95 кварталу» що, коли вони чують українську, «ідут снімать стресс». Глядацькі зали таких шоу переповнені, українці захлинаються від «геніальності».
Тож позичмо очей у Сірка! Ось у чому першопричина нашої з вами бідності: атрофуються душі — наші й наших дітей. Хто за це відповість?
А ось, здавалося б, добрі передачі та назви «Фольк-music», «Kozak system», а там — різні рімейки, флешмоби — всього не перелічити… Невже в розмаїтті рідної мови не можна дібрати зрозумілу назву?
Нам нав’язують телепрограми. І які? Замість того, щоби розповідати про рідну мову, наші пісні, надбання дідів-прадідів, нам демонструють судові засідання, де показують, як красти, вбивати, грабувати, гвалтувати, навіть «відьмаки» мають свої програми. Ну це вже повний капут!
Здеградована нація — це велика біда. Дуже добре про це сказав у книжці «Деградація. Роздуми над недолею» наш краянин, письменник Арсен Паламар. Деградована людина не має ні краплі інтелігентності, ні гордості за себе та свою націю, вона соромиться мови, їй стидно називати себе українцем. Така людина бачить перед собою корито, та й то лише повне.
Невже влада не вбачає у всьому вищесказаному загрози для народу? Ми деградуємо: «Адже народ без національної ідеї — це народ без царя в голові», — як писав Арсен Паламар. Хочеться знати, доки ми будемо «на Вкраїні — хворі Україною. На Україні — в пошуках її». Вже ж «пора для України жить!»
Марія ЯКУБОВСЬКА-ГОРОДЕЦЬКА
м. Тернопіль
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте