Чимало українців шукають кращої долі за межами держави. Нинішні зарплати не покривають навіть прожиткового мінімуму.
Тож не дивно, що Інтернет рясніє оголошеннями з чималою кількістю пропозицій працевлаштування як у європейських країнах, так і за океаном. Хоч робота за кордоном часто важка як фізично, так і психологічно, люди свідомо обирають такий шлях заробітку. Цьому є цілком зрозуміле пояснення – висока оплата праці, можливість кар’єрного росту й неабиякий досвід. Маю на увазі не стільки сезонну роботу за кордоном, як офіційне працевлаштування для спеціалістів різного спрямування.
Звичайно, людині, яка вирішила шукати роботу деінде, але не в Україні, потрібно добре підготуватися: дізнатись усі нюанси працевлаштування, знайти чесного роботодавця, агенцію-посередника та підготувати пакет документів.
Маркіян Тхір – уродженець Івано-Франківська, доктор філософії з германських мов, півроку працював за спеціальністю – викладачем англійської мови в Об’єднаних Арабських Еміратах.
— До вашого переїзду в ОАЕ, ви працювали викладачем. Це вважається досить престижною роботою в Україні. Як і чому вирішили шукати роботу за кордоном?
— Причин чимало: жага до пізнання світу, а особливо Близького Сходу, бажання вийти із зони комфорту, зануритися у зовсім іншу культуру, звичаї, закони, релігію, вдосконалити свій викладацький рівень, озброїтися надсучасними методами викладання, навчитися застосовувати ефективніші стратегії, тактики, підходи до студентів, опанувати новітні технології у викладенні матеріалу. Плюс висока заробітна плата. Все це спонукало мене покинути університет в Івано-Франківську, батьківщину, рідних мені людей і податися на викладацьку роботу в Об’єднані Арабські Емірати, у багату, розвинену державу, де великі інвестиції влада робить в освіту і науку, де вивчення англійської мови стало основним пріоритетом розвитку суспільства.
— Як і де ви розпочали пошук вакансій? На що звертали увагу, чи користувались послугами посередників?
— Слід зазначити, що оскільки ОАЕ – країна з великими можливостями та щедрими окладами, тому логічно припустити, що вимоги до підбору кадрів на такі професії як викладач, є дуже високими. Одна з основних вимог щодо влаштування на посаду вчителя – зразкове володіння англійською, а для вчителя англійської мови – у 90% випадків бути її носієм. Почав я, звичайно, з роботи над міжнародним дипломом TESOL (Teachers of English to speakers of other languages), тобто викладання англійської мови носіям інших мов. Після двомісячної наполегливої роботи в Інтернеті над дипломом та успішним її завершенням отримав право викладати англійську за кордоном. У пошуках роботи ставку зробив на країни Близького Сходу, вакансії від яких не могли не спокушати своїми щедрими пропозиціями. Таким чином, компанія TESOL, де я проходив навчання, разом зі мною зайнялися пошуками роботи. Вже через кілька днів мені на електронну пошту прийшов лист від директора школи в ОАЕ щодо інтерв’ю, а через тиждень – і joboffer (пропозиція про роботу) після успішної співбесіди в Skype.
— Яким чином ваш вибір впав на ОАЕ? Ви цілеспрямовано шукали роботу у цій країні чи розглядали інші варіанти?
— Для не носіїв мови найймовірніший варіант – отримати доволі високооплачувану роботу вчителя англійської мови в Китаї. Лише на сайті http://career.eslboards.com/ кожного дня надходять десятки нових вакансій для вчителів. Пропозицій було багато з Китаю, Гонконгу (колись Британії, тепер англомовної території Китаю), Бразилії, Туреччини, В’єтнаму тощо, але вибір зупинився на ОАЕ через очевидні переваги.
— Які основні етапи працевлаштування ви могли б виділити? Скільки часу займає увесь процес: від пошуку роботодавця і до підписання контракту?
— Для більшості шкіл потрібно бути сертифікованим викладачем, а саме – здобути диплом TESOL/ TEFL/ TESL (400 $) або ж CELTA (1000 $ за навчання) для вчителів англійської мови, також пройти тест IELTs (3000 грн) з високим загальним балом (7.5-8 з 9 можливих), залежно від вимог навчального закладу. Плюс мати мінімум диплом бакалавра, а краще – магістра чи доктора філософії з відповідної спеціальності, і кілька років викладацького стажу. Потім пройти співбесіду з роботодавцем, отримати пропозицію про роботу. Одним із найважчих етапів є оформлення та легалізація документів.
— Є «підводні камені» в цьому процесі, які необхідно враховувати під час оформлення документів?
— Так, є надзвичайно багато нюансів при оформленні та легалізації документів в ОАЕ. Емірати – країна, яка не входить до складу держав, що підпадають під Женевську конвенцію, тому мені потрібно було робити подвійну легалізацію документів. Тобто спочатку завіряти в нотаріуса, Міністерстві юстиції, Міністерстві закордонних справ у Києві український варіант (оригінал) дипломів та інших документів, що вимагають, а тоді вже робити офіційний переклад документів на англійську і проходити ту ж процедуру, як із оригіналом. Коли вся процедура пройдена, необхідно легалізувати документи у посольстві ОАЕ в Україні. Слід зазначити, що кожен документ має свою специфіку легалізації. Наприклад, потрібно зробити та легалізувати коротку історію своєї трудової книжки (афідевіт), зазначивши викладацький досвід, а з дипломом доктора філософії (кандидата наук) бюрократичні процеси легалізації доходили до абсурду і викликали в мене сміх через біганину від міністерства до міністерства.
— Опишіть ваші перші враження від перебування в новій країні. Чи були надані всі умови, передбачені контрактом?
— Ви будете сміятися, але після прильоту в ОАЕ в аеропорту Абу Дабі мене ніхто не зустрів, і я просидів там 5 годин! Нарешті, після наполегливих дзвінків по номеру, зазначеному в електронній візі, PR-менеджер таки мене знайшов. Цікаво, що 10 років тому він рік навчався в Івано-Франківську в медичному університеті. Я вкотре був здивований, який тісний світ. Спочатку на день мене поселили в готель в Аль Айні, а тоді – у двокімнатну квартиру. На жаль, у контракті не прописали детально умови проживання, тому квартира не була зовсім обжитою, і мені довелося купувати багато речей за свої кошти. Принесли лише ліжко, шафу, а також 2 кондиціонери, оскільки температура в ОАЕ надзвичайно висока (+35-50 градусів за Цельсієм). Взагалі, арабський світ – надзвичайно колоритний: чудові мечеті, фінікові пальми, ідеальні дороги, шумний сук (арабський базар), дорогі автомобілі, поєднання високих хмарочосів, надсучасних споруд в Абу Дабі та Дубаях із близькосхідною архітектурою, зеленими набережними Персидської затоки, приємного моря з сухим кліматом та безмежною пустелею.
— Розкажіть, будь ласка, про роботу в школі…
— Вона розташована… в пустелі, у населеному пункті Аль Яхар, 20 км від м. Аль Айн в еміраті Абу Дабі. Це приватна школа з американською програмою навчання, оснащена надсучасним обладнанням, необхідним для навчання: LG комп’ютерами, електронними та звичайними шкільними дошками, проекторами в кожному класі, а іноді й камерами. Завжди потрібно носити із собою картку пропуску, оскільки в школі багато дверей, через які треба проходити від хлопців до дівчат через те, що навчання після 4 класу в учнів та учениць стає віддільним. Хотів би зосередити вашу увагу на жахливій поведінці учнів школи. Необхідно бути енергійним, психологічно стійким, щоб упоратись із арабськими учнями. Їхня гіперактивність «зашкалювала». Завжди їм щось було потрібно – то до медсестри, то купити води, то в туалет. Мета була їх зацікавити, постійно тримати зайнятими та використовувати нетрадиційні методи навчання. Поваги до вчителів у них, як такої, не було. Рідко хто справді був вихованим та поводився адекватно. Слід зазначити, що всі вони переважно місцеві та з надзвичайно багатих сімей (вчив я навіть дочок та синів шейха), що, на мою думку, не могло не позначитися на їхній поведінці. Розпещеність та вседозволеність студентів – основні негативні аспекти, які можна виділити у поведінці учнів. Щоб їх викорінити, потрібно було бути дуже строгим, постійно повторювати їм правила поводження, також встановити свої чіткі правила та знати певні методи впливу на арабських учнів. На щастя, у мене було чимало друзів серед співробітників, які поділилися зі мною певними прийомами контролю над студентами. В 12 годині дня був час для молитви для всіх мусульман, і вчителі з учнями йшли на спортивний майданчик молитися Аллаху, дружно били поклони. Слід зазначити, що жив я в релігійному місті, кожен вчитель мав із собою килимок на кафедрі, на якому молився (мусульмани моляться 5 разів на день).
— Чи траплялись із вами дотепні ситуації?
— Було різне. Більшість трафунків пов’язані з моїми учнями, котрі поводилися не дуже гарно. На провокативні запитання «чи я – мусульманин?», почувши мою негативну відповідь, почали кричати, малювати хрест, потім його закреслювати і казали, що це неправильно, та доводили, що іслам – це саме та релігія, яку всі повинні сповідувати. Часто запитували про моє особисте життя, підсвистували тощо.
Іноземцям в ОАЕ слід бути обачними і торгуватися з продавцями. Араба чи місцевого вони стрижуть за 3-4 $, а з іноземця можуть здерти цілих 25 $. На щастя, у мене був кращий друг Абдула, який заступався і вимагав із погрозами у перукаря повернути мені гроші за стрижку. Був також смішний епізод, коли на учня впала шафа. Звичайно, тоді було не до сміху, я не на жарт налякався, смішно, що вже через 10 хвилин «гірких» сліз та симулювання учень встав і почав бігати й дуріти ще сильніше.
— Чи були серед учителів вихідці з інших країн? Яка атмосфера панувала в школі серед викладацького колективу?
— Вчителі нашої школи були переважно здебільшого зі Сирії, Йордану, Єгипту, Тунісу, Палестини (назву Ізраїль вони не визнають), по одному з Індії, США та Нігерії. Європейців у школі, окрім мене, не було зовсім. Атмосфера — дружня, була повага один до одного. Вчителі та вчительки займали окремі кафедри. Некомфортно було лише в середовищі арабомовних, оскільки арабська та українська чи англійська вийшли з різних мовних сімей, тож схожості між ними дуже мало, відповідно, багато чого я не розумів.
— Чи є різниця у навчанні українських та арабських дітей? Що вас найбільше здивувало?
— Різниця величезна. Арабські учні можуть не реагувати на зауваження. Потрібно від початку представити себе як основну людину в класі, котру прийдеться поважати і слухати. Також треба зацікавити учнів і постійно їх мотивувати. Якщо вчитель нудний, арабські учні не будуть його слухати й зірвуть урок. За хлопцями й дівчатами були закріплені менеджери, які навідувалися до класу і приводили їх до тями. Наші українські учні більш слухняні, хоча, знову ж таки, залежно від школи і ситуації.
— Оглядаючись на пройдений шлях роботи за кордоном, ви хотіли б ще раз попрацювати в ОАЕ, чи, можливо, маєте намір спробувати себе в інших країнах?
— Звичайно, хотів би в Еміратах, та вже не у школі. За час перебування в ОАЕ завів знайомства, які можуть відкрити для мене певні перспективи щодо влаштування на посаду викладача у вищі навчальні заклади ОАЕ. Робота в них для мене нині – один із основних пріоритетів. Також хочу спробувати сили в Китаї. Кажуть, що в китайських студентів велика повага до вчителів через ідеологію конфуціанства, де вчитель займає високий статус у суспільстві.
Розмовляла Юлія БАСОК,
студентка факультету філології та журналістки ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з архіву Маркіяна ТХОРА
Прокоментуйте