Публікація «Валянки» в «Калині» схвилювала серця багатьох людей, які люблять і читають «Вільне життя плюс». Не стурбувала вона тільки тих, хто п’є без міри, хто продає оковиту, хто байдужий не лише до чужих дітей, а й до своїх, рідних. Через зеленого змія помирає багато молоді і дуже страждають діточки. Моя бабуся розповіла мені одну таку невигадану історію.
За куму покликав… коханку
Трапилося це 50 років тому. В бабусі народився синочок. В палаті були жінки різного віку, з різними долями. До всіх приходили відвідувачі: чоловіки, рідні, знайомі. Ділились усім, хто чим міг.
А одного разу, пізно ввечері до палати привели вагітну жінку, яка заходилася риданнями. На вигляд була старшою за свої роки, мала порепані чорні руки, що навіть не відмивались. Нещасна прийшла дарувати життя своїй кровиночці. Здавалося, що то не жінка плакала, а стогнала душа замученої, знищеної життям людини.
Працювала та породілля у колгоспі на фермі. Раненько, о п’ятій годині, вже доїла корів. Тричі на день тягала кошики з кормом для корів, вичищала гної. А вдома не було спокою: чоловік пив, бив її і гуляв з легковажними молодицями. Копійчину, яку дружина заробляла важкою працею і потом, забирав і марнував. Двоє діточок також страждали, бо доводилось тікати сонними, коли нетверезий тато повертався додому. Йти від пияка не було куди, та й багато людей притримувалися думки, що жінка має терпіти, коли є діти, бо брала шлюб і гріх розлучатись. У селі тоді так вважала більшість мешканців.
У муках народила ця жіночка дівчинку, здоровеньку, слава Богу. Батько так і не прийшов відвідати маля. Правда, з лікарні дружину з дитиною забрав.
Та минув якийсь тиждень-другий — і страшна звістка сколихнула навколишні села: втопилася жінка й залишила двох старших дітей і найменшу новонароджену дівчинку сиротами. Так, це була та сама молодиця, з якою бабуся зустрілася у пологовому будинку. Виявилося, коли дружина з немовлям повернулася додому, то чоловік вирішив взяти коханку за хрещену матір для донечки.
Відкрито й нахабно поводилися коханці на очах у молодої мами. Зрештою, виснажена нервова система бідолашної жінки не витримала. Біль і страшний розпач, зневіра та відчай затьмарили їй розум. Навіть її велика любов до трьох дітей не змогла врятувати нещасну від самогубства. Пішла зі світу, не випросивши доброї долі й для своєї новонародженої донечки Дарусі, життя якої також затьмарила горілка.
Старенькі дідусь із бабусею, як могли, виховували Дарію. Вивчити її не мали за що. Добре, хоч не голодувала і мала сяку-таку одежину, адже тата-пияка дитина не цікавила. Збігли роки. Вийшла сиротинка заміж у сусіднє село. Чоловікові батьки купили молодим половину хати, придатної для життя.
Здавалося б, усе є для щастя. Та Микола дуже хотів сина, а Бог дарував їм із Дарією лише донечок. І це для чоловіка буцімто стало причиною, аби заглядати в чарку. Він пив, з кожної роботи його виганяли. Навіть коли сидів удома, за господарку не брався. Виносив із хати все, що міг. А те, як ростуть п’ятеро дівчаток, його не обходило. Доньками опікувалася Дарія, дуже любила їх, називала своїми сонечками.
А батька дитячі сльози не хвилювали
Тяжко їм велося. Раненько Дарія поспішала на ферму та й лишала дітей одне на одного. Можна було йти на сапання, але тоді дівчатка ще більше часу сиділи б вдома самі. А так зранку спали, ввечері спали, а мама в той час тяжко працювала. Дарія згадувала свою сирітську долю і не здавалась, боролася за краще життя своїх дітей. Найважче було тоді, коли майже рік не давали грошей.
Колгоспники пропадали. У кого в сім’ї були роботящі чоловіки, то тримали худобу, свиней, щось продавали і мали якусь копійчину. А з ким Дарія мала господарювати? Але дівчата були працьовиті: і в хаті поприбирають, і курчаткам дадуть їсти, ще й сусідці води у відеречку принесуть. У віддяку за допомогу якось дала їм бабуся кроленя. Радості дітей не було меж. Годували, турбувалися про тваринку, і виросла гарна кролиця, в якої згодом народилися малесенькі кроленятка.
Не знаю, чи вміють тепер так тішитись діти найдорожчими обновами, як раділи Дарусині дівчатка вуханям. То була їхня надія з’їсти шматочок м’ясця в неділю, а ще більшим було бажання купити олівці, зошити, фарби. Діти вирішили розводити кролів, бо сусід, дядько Петро, обіцяв їм допомагати порадами. Та якось, коли тваринки вже майже мали вилазити із коробки, сталася біда. Одного дня прийшли дівчатка до клітки, зазирнули — кролиці немає, а малесенькі кроленята, які ще не вміли самі їсти, погинули.
Виявилося, що їхній тато обміняв кролицю на горілку. І самогонниці не побоялись гріха, забрали останнє від чужих знедолених дітей. Після того два дні Микола пиячив десь, а дівчатка невтішно плакали. Але дитячі сльози не хвилювали горе-батька, бо, мабуть, він вже і розум пропив, і серце, і душу. Тільки Дарія, любляча й стражденна мати, підтримувала своїх донечок. Дізнавшись, в кого є кролі, посапала людям город, і ті дали їй двох малесеньких кроленят. Дівчатка, побачивши тваринок, ніби ожили: в них знову з’явилися стимул до праці та мрії.
Відтоді минули роки. Четверо доньок Дарії вже вийшли заміж, а ще одна вчиться на кухаря. Микола і далі п’є та не кається. Аж посинів від тої оковитої. Похворіє — і далі до пляшки. Живе і здоров’я Дарії нищить. А вона не може його покинути. Куди піде? Тут діти, вона працює, допомагає їм. І завжди молиться, щоб Бог дав кращу долю її дівчатам. А всім людям наказує: «Як би не склалося ваше життя, боріться за своїх діточок, підтримуйте, навіть якщо ви у скруті, в біді і самі їх виховуєте».
Андрій МІЦ,
студент факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте