Розгорівся панамський скандал — і світ схопився за голову. Схопився і застогнав: «А ми їм вірили…» Виявилося, що понад сто світових діячів, серед них колишні й теперішні лідери держав, не варті довіри.
Ті, хто голосував за них, хто мав їх за зразкових політиків, почуваються нині, як жінка, котра ніколи не сумнівалася у вірності свого чоловіка й раптом довідалася… Чи як чоловік з анекдоту, що повернувся дочасно з відрядження, заглянув у шафу, а там… Щоб уникнути докорів з боку суспільства, щоб остаточно не скомпрометувати свою політичну силу, прем’єр-міністр Ісландії Сігмюндюр Гюннлейгссон подав у відставку. Те ж зробив голова австрійського іпотечного банку землі Міхаель Грахаммер. Глава британського уряду Девід Кемерон перепросив вже за те, що в списках «засвітився» його батько.
А українці в розпал цього скандалу можуть почуватися, немов на спокійному острівці серед розбурханого моря. На відміну від інших європейців, у нас нема ні найменших підстав нарікати: «А ми думали, а ми вірили…» Ісландці взагалі не знали, що їхній прем’єр має якийсь бізнес. Думали — «чистий» політик. На олігарха нітрохи не схожий. А тут з’ясувалося, що не тільки бізнесує, а ще й сховав свої статки в офшорах — так здебільшого роблять ті, хто не хоче платити податків. Не було б нічого дивного, якби від такого повороту справ країна навіть плакала й ридала. А ми що — не знали, кого президентом обирали? Не відали, що Порошенко — один з найбільших українських підприємців? Ага, він нас розчарував, бо не дотримав слова. Так, але вже давно, панамським скандалом тоді ще й не пахло. Обіцяв, що відразу продасть свій бізнес, як тільки його перемога на виборах стане очевидною. А потім довго не зміг знайти покупця, далі — «хто ж продає під час війни» і, нарешті, віддав в управління. А знаючи, кого обираємо на найвищий пост у державі, про офшори могли й самі здогадатися. Безліч разів чули, що в Україні неможливо вести бізнес, не вдаючись до порушень. Отже, і не ховаючи своїх статків від оподаткування, яке в нас аж ніяк не ідеальне й ніколи не спонукало працювати відкрито. То на що нам нарікати? Громадяни західних країн тільки тепер відчули розчарування, а ми давно розчаровані.
Ще один «острів спокою» — Росія. «Подавляющєє большинство» громадян цієї країни ніщо не сколихне, бо вони безмежно люблять свого президента. Тільки на якийсь час його рейтинг трохи знизився, і ось знову перевищив вісімдесят відсотків. Хай хто хоче і який хоче компромат відкопує на оточення Путіна, на нього самого, росіяни не перестануть беззастережно вірити своїй владі. Тим паче, що головний путінський рупор Пєсков наперед заявив: проти керівництва Росії загалом і президента зокрема очікується «інформаційне вкидання». Застереження спрацювало.
Є і не зазомбовані. Біля будівлі Держдуми вони час від часу проводять одиночні пікети (про масові й мови бути не може, мабуть, шизофренія унтера Пришибеєва, який терпіти не міг, коли кілька людей збиралися разом, стала в цій країні державною політикою), вимагають імпічменту президента в зв’язку з можливою його участю в офшорних операціях. Пікетувальників по одному садять у «чорний воронок» та кудись везуть. І знову — «тішь да благодать».
М. ЛУКАШКЕВИЧ
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте