Кілька років тому на одному з провідних українських телеканалів «крутили» два сезони російського серіалу «Фізрук». Коли почав дивитися його, то спершу мені здавалось, що це аполітичний (наголошу на цьому слові) комедійний фільм. Але не так сталося, як гадалося…
Я спокійно дивився цей серіал, поки не почав лізти у вічі «русскій мір».
Племінник головного персонажа стрічки з нагоди і без неї одягався у спортивні костюми з написом «Я — русский». Вдома тримав триколор і вихвалявся цим всюди, де тільки міг. Мовляв, ось який я патріот. Та це ще півбіди.
У другому сезоні пішла «в рух» політика. Президента РФ Володимира Путіна возвеличували від серії до серії настільки, що ключова сюжетна лінія губилася десь на десятому плані. З очільника держави ліпили майже святого.
Минуло два роки після виходу «Фізрука» на українські екрани, аж ось цими днями вийшли нові серії. Їх мені скинув товариш і я вирішив переглянути. Спершу все йшло нормально до того моменту, поки герої фільму не почали говорити про так звану «ДНР». До речі, у розмові йшлося про маршрути переїзду людей у машинах російського гуманітарного конвою разом із апельсинами. А тоді знову понеслося — невизнана республіка, майже святий Путін і т. д.
Поки переглянув першу серію третього сезону, то встиг зауважити кілька методів пропаганди, якими «начиняють» наші з вами (і росіян теж) голови творці російського серіалу. Тут і культ особи (усі персонажі стрічки говорять про одну людину, яка може все, мов Бог), фальшива дилема (або Путін допоможе, або ніхто), єдина думка (ніхто не може розв’язати проблему, окрім президента РФ, бо ж інші — слабаки й не здатні впоратися з нею), використовування слогану («Совпадение? Не думаю» — популярна фраза одного з ключових пропагандистів Росії Дмитра Кисельова) тощо.
І це була лише перша серія. Чого ж чекати далі? Звісно, цікаво, але під час перегляду я часто нервувався, тож вирішив надалі стрічку не дивитись. Нехай продюсери серіалу прибережуть свої пропагандистські штучки для співвітчизників.
Хочеться лише нагадати про те, що завжди варто розрізняти якісний продукт від пропаганди. Росія веде війну на всіх фронтах, зокрема — на інформаційному і проти нас. Не дарма ж Нацрада з питань телебачення і радіомовлення забороняє російські телеканали на теренах України.
Іван УРМАНЕЦЬ,
студент ІІІ курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте