Екологи давно б’ють на сполох через нестачу питної води. Проте якщо ще кілька десятиліть тому для більшості мешканців нашої області це були просто правильні слова, то останніми роками ми на собі відчули, що без води справді ні сюди й ні туди.
Висихають річки, міліють ставки, зникають джерела навіть ще у донедавна багатих життєдайною вологою районах. Першопричиною багато хто схильний вважати зміну клімату.
Завідувач сектору організації робіт Тернопільського гідрометеоцентру Оксана Софінська каже: є всі підстави стверджувати, що в останні десятиліття в Україні відбувається потепління. Про це свідчать архівні дані гідрометеоцентру та дослідження Центральної геофізичної обсерваторії.
— Якщо аналізувати наші спостереження з 1946 по 2015 рік, то бачимо, що з кожним наступним десятиліттям збільшується кількість років, коли середньорічна температура повітря перевищує кліматичну норму, а починаючи з 1997 року — простежується абсолютне перевищення кліматичної норми річної температури, — зазначає Оксана Володимирівна. — А минулий рік був найтеплішим за весь період наших спостережень: середньорічна температура повітря перевищувала кліматичну норму на 2,6 градуса.
Якщо ж говорити про опади, то залежно від регіону їхня кількість розподіляється нерівномірно: в одних районах стала або й більша, інших — значно менша від норми.
— У 2015-му, окрім перевищення кліматичної норми за показниками середньомісячних температур повітря в більшості місяців року від 1,7 до 5 градусів, опадів випало 59—80 відсотків річної кліматичної норми, — каже синоптик. — Найбільший дефіцит опадів спостерігався влітку, коли за сезон було лише 24 дні з грозою. Тепла — в лютому не раз було перевищено історичний денний максимум температури повітря — ще й з незначною кількістю опадів зима проблему нестачі води тільки поглибила.
За інформацією департаменту екології та природних ресурсів Тернопільської облдержадміністрації, найбільше від дефіциту води страждають південні райони області: Борщівський, Заліщицький, Чортківський. Як кажуть екологи, через особливі геологічні умови. Проте й у північних районах області, де розташовані найбільш водоносні горизонти, ситуація не дуже відрізняється.
За словами керівника департаменту екології та природних ресурсів ТОДА Ореста Сінгалевича, наша область розташована на водорозділі Балтійського та Чорного морів і річки, які беруть початок на Тернопіллі, стають повноводними уже за межами області. Наші річки маловодні, рівень води в них залежить від кількості атмосферних опадів. Крім того, неабиякої шкоди завдають люди, точніше їхня безгосподарність: брудні стічні води, засмічені русла річок, зрештою, нераціональне використання наявних водних ресурсів.
Адже змінюється не тільки кількість, а й якість води, яка залежить від того, через що вона пройшла під час просочування. Дуже часто цей водоносний шар є забруднений внаслідок людської діяльності (септики, туалети, каналізації, гноєсховища та смітники).
Наразі в багатьох селах і містечках області люди рятуються тим, що, вкладаючи не один десяток тисяч гривень, роблять свердловини, аби брати воду з глибших горизонтів. Хоча чи надовго це стане порятунком, сказати важко. Дослідження Волино-Подільського артезіанського басейну, до якого входить і наша область, проведені геологічною службою України, свідчать, що станом на 2014 рік у верхніх шарах рівень води знизився на 22 см, у нижніх — на 18 см, у крейді — на 10 см, а в селурі — на 12 см.
Тема побутового видобування води з нижчих підземних горизонтів потребує окремого висвітлення. Наразі ж є нагода розповісти про досвід окремих громад, які, не чекаючи милості від природи чи держави, роблять кроки до подолання проблеми нестачі води.
У Нових Петликівцях Бучацького району з проблемою гострої нестачі води зіткнулися чотири роки тому. Природних водних ресурсів у селі немає. Невеличка притока Стрипи —Вільховець висихає, один став улітку більше нагадує невелику калабаню, а другий здали в оренду, тож звідти не дозволено й відра води взяти.
Минулого літа у мешканців села майже зовсім висохли криниці, люди не мали питної води бодай їсти зварити. Саме тоді люди почали масово поглиблювали криниці, сьогодні найглибша сягає 16 метрів. Раніше ж на 3—4 метри копали, і вода була. Але що робити, коли на базові потреби людини води не вистачає, не кажучи вже про сільське господарство.
Рятують село дві свердловини. Перша, споруджена ще «за колгоспу» в 1960-х, а другу пробурували у 1982—83 роках, коли споруджували дитсадок, будинок культури та двоповерховий будинок спеціаліста. Однією люди користувалися постійно, другою — до 2000 року, до природної стихії, під час якої згорів водяний насос. Чотири роки тому насос замінили і на обох баштах встановили лічильники, щоб люди могли привозити воду для свого господарства.
Сільський голова Тарас Єднак каже:
— Дуже добре, що нам вдалося зберегти ці водонапірні башти і сьогодні маємо змогу провести воду до 140 будинків, адже запас води у свердловинах є. Ініціативу провести воду до кожної сільської оселі громада виявила ще на початку року, бо потреба у воді була нагальною. Ще тоді ми почали планувати роботу: погоджували проект, здавали воду на експертизу, збирали кошти, закуповували матеріали, шукали техніку — все, щоб якнайшвидше прокласти водогін до кожного обійстя. Велика заслуга в цьому самих мешканців: усі розуміють проблему і намагаються допомагати і матеріально, і роботою.
Так спільними зусиллями, без будь-якої підтримки держави, протягом десяти днів необхідний обсяг робіт уже виконано більш ніж наполовину. А до Вербної неділі, сподівається сільський голова, вдасться закінчити цей етап робіт.
— Далі ще також багато роботи: і запустити свердловини, і рахувати світло, — каже Тарас Єднак. — Але з основним ми впоралися. Бо ж не знати, що чекатиме нас цього літа, коли вже навесні води мало в криницях, а в річці взагалі нема.
У Бишках Козівського району теж вода з криниць і річок почала зникати не сьогодні. Однією з таких водойм стала знана серед людей «Рокушова криниця».
«У цій місцевості вона всіма знана, оскільки саме тут колись молоді господині ходили прати одяг, дітвора влітку майструвала «плоти» і плавала. Тут же гнали корів до водопою, тут хлюпалися у воді каченята та гуси», — розповідає в дописі до редакції Богдана Шийка.
Побачивши, що сталося з улюбленою місциною, мешканці села почали бити на сполох. Бо ж, як розповів 80-літній житель села Михайло Лупиніс, такого ще не було ніколи. «Були часи, коли води в річках було менше, ніж зазвичай, але щоб так — то ніколи», — зазначив старожил.
Тож мешканці села вирішили допомогти річці. Мар’ян Лихолат і Роман Лупиніс замовили екскаватор і почали відкопувати джерела. «Чистили річку шість днів, кошти на оплату екскаватора люди приносили хто скільки міг», — зазначив Мар’ян Лихолат. Звісно, в ній нині нема стільки води, як колись, і не факт, що скоро вона появиться в такій кількості. Проте все-таки вода є. І, як сподіваються сельчани, її ставатиме більше.
«Не виливай каламутну воду, доки чисту не знайдеш», — казали в народі. Схоже, треба і людям, і владі прислухатись до народної мудрості. Бо проблема нестачі води щойно починає з ілюзорної глобальної ставати нагальною локальною.
Віра КАСІЯН,
Наталя КОЛОДІЙ
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте