Нещодавно студенти філологічного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка отримали завдання поставити п’єсу. Натомість відзняли фільм «За двома зайцями», байдужим від перегляду якого не залишився ніхто.
Тож як все відбувалось – детальніше з вуст учасників.
– Чому вирішили зняти саме п’єсу “За двома зайцями”?
Оксана Остапчук (Проня Прокопівна): Якщо чесно, то довго не могли вирішити яку п’єсу обрати для зйомок, але вибрали “За двома зайцями”, бо комедія містить надзвичайно смішні сцени, які можна цікаво обіграти.
Ірина Павко (режисер): Ми довго думали, яку б то п’єсу зняти. Зважаючи на те, що у нас жіночий колектив, хотілося, по-перше, чогось веселого, по-друге, цікавого, а по-третє, такого, від чого б ми отримали “море” вражень та емоцій. “За двома зайцями”- невимовно цікавий доробок Старицького, який дійсно вартий уваги і читачів і глядачів.
Оксана Мацьопа (Секлита / монтажер): Перш за все,ми вирішили знімати будь-яку п’єсу. Оскільки цю ідею підтримала велика частина групи(а нас 34), то постало інше питання: «Як знайти таку п’єсу, щоб задіяти велику кількість народу?» Спочатку ми переглядали хрестоматійні твори, де героїв було то замало, то забагато. Врешті-решт, ми просто пішли в бібліотеку і взяли різні книги з літератури. В одній і натрапили на «За двома зайцями». Кожен закачав у дорогу на «озброєння» фільм, взяв вдома одяг (мамині спідниці «з молодості», татові штани і навіть весільний метелик), і вже в суботу ми їхали маршрутом «Тернопіль-Ласківці» з веселим шофером у «стрейчевому автобусі».
– Які труднощі виникали під час зйомок, якщо так то які?
Оксана Остапчук: Труднощі виникли на другий день зйомок, коли потрібно було знімати сцени на вулиці, але заважав дощ.
Ірина Павко: Ми поїхали знімати усе це в село до моєї бабусі, тож мені потрібно було десь розмістити усіх дівчат. Кімнати в будинку маленькі, а оскільки нас було 10 осіб і всі з собою мали багацько сумок, то поставили їх в одну кімнату, а проводили зйомки в іншій. Проте коли знімали сцени, які потребували зміни декорацій, ми були змушені всі торби переставляти в іншу кімнату. А загалом все склалося так, як і передбачалося.
Оксана Мацьопа: Важко було першу годину. Тоді панував загальний ступор. Потрібно було поділити три кімнати на різні місця подій, а ще продумати вечірні сцени. Нашій одногрупниці Оленці (роль Галі) найважче (найвеселіше) давалися саме вони – 5 дублів. Пригадую момент нічної сцени, де Голохвастов іде з Секлитою (тобто зі мною), все добре зняли. Аж з’ясовується, що на задньому плані мила руки Оксана Остапчук (Проня).
Не важко, а трохи страшно, як на мене, було зняти співи Уляни і Тані (Голохвастова і Пляшки). Річ у тім, що ззаду бігав наляканий кінь, і всі зйомки могли закінчитися моментом, де ми від нього втікаємо.
Труднощі з освітленням вночі нам допомогли владнати допитливі сусіди. Уявіть собі – 10 година вечора, ми повиходили надвір, а вони ще й нам світло у своїх вікнах засвітили.
– Які ідеї виникали під час зйомок щодо вдосконалення фільму?
Ірина Павко: Найцікавішою, на мою думку, була ідея зняти фільм, а не інсценізувати п’єсу. Загалом же кожен актор пропонував щось нове та цікаве, починаючи з перефразованих реплік і закінчуючи елементами одягу, місцем зйомки, ракурсів наведеної камери.
Оксана Мацьопа: Ролі поділили на місці. А от сценарію ми не мали ні на початку, ні в кінці зйомок. Думаю, що до ідей можна зарахувати вибір місцевості, декорації і сам підбір одягу. Так, Проню одягали всім, чим могли, всією трупою; також мали чоловічу кепку, яка слугувала і батькові, і Пляшці, і навіть Степану. Під час монтування було більше ідей – мали готові відео й безліч задумів, які виникали у процесі. Наша викладачка Леся Вашків зауважила, що одним із її улюблених моментів було одягання краватки батьком і розглядання.
– Як ставились місцеві жителі до ваших зйомок?
Оксана Остапчук: Місцеві жителі спостерігали за нашими зйомками, старші питали, що і як, а діти ховалися в кущі, аби ближче побачити процес знімання.
Ірина Павко: Мої односельці були дуже здивовані ще тоді, коли побачили як 9 незнайомок вийшли із автобуса Тернопіль-Ласківці. Сусіди, звичайно, знали про такий приїзд, оскільки моя бабуся їх повідомила про наш дводенний візит. Та решта були здивовані, адже не очікували побачити на власні очі справжні зйомки. А коли ми з дівчатами після вдалого робочого дня завітали у місцевий сільський клуб, то місцеві не зрозуміли спершу, звідки взялося стільки незнайомих дівчат, але коли дізналися про проект, то були приємно здивовані і просили, щоб ми поділилися з ними нашою самодіяльністю.
– Що найбільше запам’яталось під час зйомок?
Оксана Остапчук: Поїздка в маршрутці. Інших автобусів не було, а маршрутка повністю була заповнена людьми. У касі залишався лише один білет, тому пощастило тільки одній “актрисі”, усі решта їхали стоячи 2 години. Та найсмішніше, коли на наступній зупинці чекала ще одна наша “актриса”, а в маршрутці було ніде яблуку впасти. Ми не могли залишити Іру, тож попросили водія зупинитися. Чоловік трапився із хорошим почуттям гумору. Він зупинив транспорт, відкрив двері і сказав пасажирам: “Так, ану усі разом гарненько втягнули свої животики, зараз будемо запихати Іру!”
Оксана Мацьопа: У великому гурті людей, такому, як наша група, завжди важко домовитися про щось, тим більше – про якусь поїздку (ми навіть в Карпати на практику не зібралися). Але за цих два дні в Ласківцях я особисто для себе зрозуміла, що головне не кількість, а ставлення одне до одного. Нас було 10, і це, мені здається, золота середина, рушійна сила, яка в подальшому житті групи матиме більший вплив і зможе брати відповідальність за проведення подібного роду заходів.
Спілкувалася Леся ЯСНІЦЬКА,
студентка ІІ курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте