Вже третім прокурором за час президентства Петра Порошенка став Юрій Луценко – колишній політв’язень часів Віктора Януковича та близький соратник президента. Юрій Луценко став першим в історії України генеральним прокурором, що не має вищої юридичної освіти, й який сам кілька років провів у в’язниці.
Попри відсутність профільної освіти, пан Луценко обіцяє очистити прокуратуру від корупції та завершити її реформування.
До останнього часу він був керівником фракції БПП у Верховній Раді, вважається близьким соратником Петра Порошенка, а в 2013 році навіть хрестив з ним доньку нинішнього міністра інформполітики Юрія Стеця.
Юрій Луценко за свою довгу політичну кар’єру був одним з лідерів акції “Україна без Кучми”, потім перебував на вістрі “Помаранчевої революції”, двічі працював міністром внутрішніх справ в урядах Юлії Тимошенко.
“Комуністична родина”
Юрій Луценко народився 1964 року у Рівному у родині керівника місцевого відділення компартії.
Його батько Віталій Луценко багато років керував міським відділом компартії, а після проголошення незалежності навіть обирався до парламенту від Комуністичної партії України.
Освіту майбутній генпрокурор здобув у Львівському політехнічному інституті за спеціальністю “інженер електронної техніки”.
Кар’єру почав на рівненському заводі “Газотрон”, але згодом перейшов працювати до обласної ради та адміністрації.
Його батько був впливовою людиною у тоді потужній КПУ, а сам Юрій Луценко в 1997 році став заступником міністра у справах науки та технологій.
Проте у політичній площині пан Луценко не пішов слідами батька й долучився до більш поміркованої лівої сили – Соціалістичної партії тодішнього спікера парламенту Олександра Мороза.
На виборах до парламенту 1998 року він балотувався в окрузі у Рівному, але не переміг. За списком соціалістів він також не пройшов.
Після тих виборів він рік працював помічником прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка.
З лідера протестів у міністри
Відомим на всю країну Юрій Луценко став під час акцій “Україна без Кучми” осені-весни 2000-2001 років. Він був одним з лідерів протестів навіть попри відсутність депутатського імунітету.
Згодом очолив молодіжне крило соцпартії і став одним з її облич, а на виборах до Ради 2002 року вперше став членом парламенту.
У Раді він також був серед найвпізнаваніших, одного разу під час виступу президента Леоніда Кучми навіть кинув йому на трибуну плетені лапті з натяком, що вже пора “йти”.
“Помаранчева революція” зробила його одним із найпопулярніших політиків. Соціалістична партія на виборах підтримала Віктора Ющенка, а Юрій Луценко став “польовим командиром” Майдану.
Після чого за квотою СПУ очолив післяреволюційне міністерство внутрішніх справ в уряді Тимошенко.
Серйозної реформи міліції, попри численні спроби, він так і не провів, проте за його керівництва в МВС були відкриті гучні кримінальні справи щодо команди Віктора Януковича, включно з Борисом Колесніковим.
Дрейф до команди Тимошенко
Влітку 2006 року після парламентських виборів і створення коаліції Партії регіонів, соціалістів та комуністів, Луценко покинув соцпартію, але працював міністром аж до 1 грудня 2006 року.
Тоді він започаткував проект “Народної самооборони” й проїхався всією країною, агітуючи протистояти владі прем’єра Віктора Януковича.
Коли команди Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко домоглись проведення дочасних виборів Ради восени 2007 року, то пан Луценко очолив виборчий список президентського блоку “Наша Україна – Народна Самооборона”.
Після виборів у Раді створили коаліцію НУНС та БЮТ Юлії Тимошенко, а сам Луценко знову очолив МВС.
Його керівництво МВС у 2007-2010 роках не запам’яталось суттєвими реформами міліції, проте ознаменувалось низкою скандалів.
Одного разу він побився з мером Києва Леонідом Черновецьким на офіційній нараді у президента. А у 2009 році опинився в епіцентрі інциденту в аеропорту в Німеччині, коли його нібито затримали у п’яному вигляді. Сам він заперечував, що перебував напідпитку.
Напередодні президентських виборів 2010 року Юрій Луценко вже не був у команді президента Віктора Ющенка й вважався близьким до прем’єра Юлії Тимошенко.
У січні 2010 року, якраз між двома турами президентських виборів, Верховна Рада за ініціативи Партії регіонів звільнила Юрія Луценка з посади.
Політичний в’язень
Після обрання президентом Віктора Януковича Юрій Луценко, як і Юлія Тимошенко, опинився у в’язниці.
26 грудня 2010 року, коли пан Луценко вийшов вигуляти собаку, бійці спецпідрозділу СБУ “Альфа” затримали колишнього міністра.
Його звинувачували у нібито зловживанні службовим становищем та незаконній видачі квартири підлеглим. Судовий процес над Юрієм Луценком тривав більше року, під час якого він оголошував голодування та потрапляв у лікарню.
У лютому 2012 Печерський суд Києва засудив його до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Тюремний строк Юрій Луценко відбував у Менській колонії для колишніх працівників правоохоронних органів.
Європейські політики неодноразово заявляли про політичний характер справи Луценка, а в одному з рішень Європейського суду у липні 2012 року судді навіть визнали політичний характер його справи.
За гратами Юрій Луценко провів 2,5 роки та вийшов на волю 7 квітня 2013 року завдяки президентському помилуванню.
Вже після відсторонення Віктора Януковича з нього зняли судимість та відмінили вирок.
На виборах 2012 на знак солідарності з паном Луценком партія “Батьківщина” взяла у список на виборах його дружину Ірину.
У команді президента
Майже одразу після виходу з в’язниці, ще у квітні 2013 року, Юрій Луценко разом з тодішнім членом Ради Петром Порошенком хрестили доньку Юрія Стеця.
Попри це, Петро Порошенко на одній з прес-конференцій заперечив, що є кумом Юрія Луценка.
“Луценко не є моїм кумом, але я вам потім поясню окремо чому”, – заперечив пан Порошенко своє кумівство з Луценком, але не зміг пояснити чому саме так.
За однією з версій, пан Порошенко був присутнім на хрестинах, а хрещеними батьками були Юрій Луценко та дружина Порошенка Марина.
Під час Євромайдану Юрій Луценко перебував на других ролях за трійкою лідерів – Яценюком, Кличком та Тягнибоком.
Після Євромайдану Юрій Луценко неформально долучився до команди Петра Порошенка, а після обрання того президентом 27 серпня 2014 року очолив президентську партію “Солідарність”.
Пізніше він поступився цією посадою Віталію Кличку, який влився з “Ударом” до президентської партії.
На дочасних виборах Ради восени 2014 року Юрій Луценко йшов другим номером Блоку Петра Порошенка – одразу після Віталія Кличка, очоливши президентську фракцію у парламенті.
Пан Луценко був одним з найвпливовіших людей у команді президента, беручи участь в усіх стратегічних нарадах Петра Порошенка з найвищими посадовцями країни.
Розмови про можливе призначення Юрія Луценка генеральним прокурором пішли одразу ж після звільнення Віктора Шокіна.
Але призначенню заважала відсутність у Юрія Луценка вищої юридичної освіти, що вдалось подолати внесенням спеціальних змін у законодавство.
Найбільшими противниками призначення Юрія Луценка на посаду була “Радикальна партія” Олега Ляшка, а також колишня близька соратниця пана Луценка Юлія Тимошенко.
“Дорога Юлія Володимирівна, нас з вами посадили професіонали з юридичною освітою”, – відповів Луценко на закиди Юлії Тимошенко щодо освіти.
Виступаючи у Раді перед призначенням, він запевнив, що юридичну освіту отримав “на лаві підсудного та засудженого”.
При цьому він пообіцяв не мстити тим, хто причетний до його посадки, а займатись тільки боротьбою з корупцією.
“Хто вчинив злочин – має відповісти, незалежно від партійної приналежності. Закон один для всіх”, – пообіцяв пан Луценко.
Віталія ЧЕРВОНЕНКО
Джерело: ВВС Україна
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте