«Якщо дати кожному депутатові по велосипеду, що виробляє електроенергію, вони виробили б стільки світла!»
(В. Гройсман, на час озвучення цієї думки голова Верховної Ради).
Київ, літо 2016 року.
У столиці вирував Майдан. Ще в квітні на Європейській площі з’явилися перші намети з протестувальниками, які вимагали продовжити термін повноваження Верховної Ради восьмого скликання хоча б на п’ять років. І в жодному разі не проводити чергових виборів у жовтні 2019-го. Президент, знаючи неймовірно високий рівень народної підтримки в парламентарів, відчув, що в країні запахло смаленим. І подав у Конституційний суд запит, чи можна зоставити цю Верховну Раду на повторний термін без виборів.
Судді радилися довго. Вони чудово розуміли, що від їхнього рішення залежить спокій в Україні. Але закон невблаганний: чергові вибори до Верховної Ради мусять пройти в жовтні 2019 року.
Ох недаремно в голови Конституційного суду тремтіли руки, коли він зачитував вердикт. Бо останні його слова потонули в криках «Ганьба!» тисяч мітингувальників, які блокували будинок суду. Під стінами негайно спалахнули шини, у вікна полетіли шумові гранати і пляшки з «коктейлем Молотова». Бідолашних суддів, котрі намагалися пояснити людям свою позицію, ніхто не слухав: роздратовані прихильники парламенту повкидали слуг Феміди в сміттєві баки. Але це ще були квіточки.
Наступного ранку Київ повстав. З усіх районів міста до центру йшли довжелезні колони протестувальників. Люди несли плакати «Руки геть від Верховної Ради!», «Пенсіонери — за депутатів», «Не дамо скривдити слуг народу!», «Депутати, дякуємо вам за щасливе дитинство!», «Лікарі та вчителі — проти виборів!» Переляканий міністр внутрішніх справ визнав, що на вулицях Києва протестує не менше трьох мільйонів людей. І ще десять мільйонів, застеріг міністр, поспішає з усіх кінців України киянам на допомогу.
А все почалося з того, що в березні 2016 року народні депутати дружно сіли на велосипеди, які виробляють електроенергію. І Верховна Рада України перетворилася на найбільшу в світі електростанцію. Зрозуміло, що крутити педалі постійно депутати не могли, тому їм на допомогу прийшли численні консультанти з референтами, а далі й працівники апарату Верховної Ради. Вже до осені вони виробили стільки електроенергії, що уряд відмовився від імпорту природного газу взагалі. Долар почав стрімко втрачати вартість. На перше січня 2017 року він коштував лише 15 гривень. А з весни того ж року Україна стала головним експортером електроенергії в Європу. Двадцяте квітня стало «чорним днем» для Міжбанківської валютної біржі: долар знизився до шести гривень. Голова Нацбанку Гонтарева була змушена на місяць припинити торги й установити твердий курс, зобов’язавши банки продавати «зелений» по шість гривень.
Але валюта текла в Україну такою повноводною рікою, що вже в червні вуличні міняйли пропонували громадянам долар по чотири гривні. Владі довелося піти на поступки: на відновлених торгах долар скотився до трьох гривень. Банки полегшено зітхнули, бо їм знову дозволили продавати «зелений» за ринковим курсом.
У липні 2017 року позачергова сесія ООН визнала Верховну Раду України найбільшою в світі екологічно чистою електростанцією. Соціологічні дослідження в нашій країні показали, що рівень підтримки парламентарів досяг 90 відсотків. До речі, депутати в перервах між крутінням педалей устигали ухвалювати мудрі закони.
З першого серпня 2017-го Євросоюз установив на українську електроенергію «зелений» тариф, який був у чотири рази більший за звичайний. У країні розпочався економічний бум. Фабрики й заводи відновлювали роботу, в усіх кінцях країни масово з’явилися нові виробництва. А з вересня Євросоюз повністю перейшов на українську електроенергію та цілковито відмовився від російського газу. Глава «Газпрому» подався в тайгу, в ті місця, де Путін одного разу відпочивав у свій день народження, але, на відміну від господаря Кремля, звідти не повернувся. В жовтні в Росії вибухнула революція. Президент ледве встиг втекти літаком-винищувачем у Північну Корею.
У грудні 2017-го Росія, з її розваленою економікою, масовим безробіттям і дубовою соціальною сферою виявила бажання ввійти в склад України на правах області, але народні обранці відкритим текстом посилали вчорашніх ворогів «у баню». Хоч тепер Україні доводилося відновлювати зруйнований Донбас та занехаяний Крим, долар за станом на перше січня 2018 року вартував лише дві гривні.
У січні 2018-го в Україну прилетіла президент США Гіларі Клінтон і запропонувала нам статус 51 штату США. Народні депутати обурено відкинули цю пропозицію.
У квітні того ж року між нашою країною та МВФ було підписано новий меморандум: Україна ставала головним акціонером Фонду, а гривня офіційно визнавалася третьою світовою валютою, рівною долару США та євро. Долар за вартістю зрівнявся із гривнею один до одного, після грунтовного соціологічного опитування, за згодою людей, був так і зафіксований на найближчі три роки.
Але прийшов 2019-й, невпинно наближався «час ікс», і в суспільстві наростала тривога: улюбленцям народу незабаром іти на вибори. І ця тривога не могла не перерости в повномасштабний вибух. У Києві знову вирував Майдан.
Оскільки сама Верховна Рада не мала права продовжити собі повноваження, відповідальність на себе взяв Президент. Він хоробро вийшов до протестувальників і рішуче оголосив:
— Виходячи з того, що згідно з Конституцією єдиним джерелом влади є народ, я як гарант Конституції оголошую про проведення Всеукраїнського референдуму на підтвердження повноважень Верховної Ради України восьмого скликання ще на 10 років!
— Даєш референдум! — радісно закричав Майдан. — Раду — на повторний термін!
Щасливі люди плакали від радості й обнімали одне одного: їхні улюбленці зосталися з ними!
Ярослав БОРСУК
м. Підгайці
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте