75 років тому відбулася знакова подія в Україні — 30 червня 1941 року у Львові проголошено Акт відновлення української державності. Цей документ був логічним кроком ОУН під проводом Степана Бандери в той час, коли гітлерівська Німеччина зчепилася у смертельному двобої з Московському імперією.
Український народ мусив проявити свою волю, і цю роль перебрала на себе ОУН.
Нині хочу зупинитися на тому, в яких умовах приймали цей важливий для України документ.
В умовах наростання воєнної небезпеки ОУН(Б) готувалася до боротьби за українську державу. Предметом турботи Проводу організації стали похідні групи чисельністю шість тисяч осіб, підготовкою яких займалася ОУН. У разі війни ці групи мали вирушати услід за німецькими військами на українські землі і на місцях перебирати владу. Ще одне питання, яке турбувало Провід, — підготовка українських військовиків. ОУН провела переговори з Абвером (органом армійської розвідки та контррозвідки Німеччини) та Верховним головнокомандувачем Вермахту Гітлером. Результатом перемовин стала угода, яка передбачала вишкіл 800 українців-кандидатів на старшин. 25 лютого 1941-го керівник Абверу дав дозвіл на створення легіону, який ОУН назвала «дружинами українських націоналістів» (ДУН). Правда, офіційної угоди не було підписано.
Українська сторона передала німцям перелік умов, за яких була можлива співпраця. Серед них — боротьба легіону проти більшовицької Москви на захист і відновлення самостійної України, підпорядкування Проводу ОУН, який вирішував, відсилати бійців на війну чи ні, надавав військові звання і керував особовим складом. Легіон не складав німецької військової присяги та зберігав власний внутрішній порядок.
Так Провід ОУН призначив своїх командирів, а в ДУН з’явилася подвійна система підпорядкування: бійці виконували накази німецьких офіцерів, коли йшлося про вишкіл чи перебування на фронті, і в той же час підпорядковувалися ОУН, коли мова йшла про політичні питання.
Відібрані для легіону бійці були розподілені на дві групи. Батальйони спецпризначення «Нахтігаль» (північна група ДУН) і «Роланд» (південна група). Передбачалося на основі ДУН створити українську армію. А «Нахтігаль» отримав важливе завдання. Пов’язане із забезпеченням проголошення 30 червня 1941 року державотворчого Акта.
У «Нахтігалі» налічувалося 330 бійців. Командиром був Роман Шухевич. Під час вишколу було створено хор «Соловейко», який і дав життя німецькій назві батальйону — Нахтігаль. Після завершення навчань бійці отримали легку піхотну зброю, а в червні 1941 року їх передислокували до міста Радимна, що над Сяном. Через три дні батальйон отримав наказ форсованим маршем відправлятися на Львів, і вже 30 червня о 4.30 ранку не чекаючи на підхід основних сил німецької армії увійшов у місто. Над ратушею замайорів український прапор. Похідна група Ярослава Стецька отримала змогу протягом дня здійснити особливу місію — проголосити Акт відновлення української держави. так роман Шухевич із побратимами забезпечили умови для проголошення історичного документа.
Увечері 30 червня відбулись Українські національні збори, у яких взяли участь шість десятків громадсько-політичних діячів, представників духовенства. Зачитав Акт Ярослав Стецько. На зборах утворили український уряд — державне правління. У документі було зазначено: «Волею українського народу ОУН під проводом Степана Бандери проголошує створення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України… На західних землях України твориться українська влада, яка підпорядковується українському національному уряду, що створиться у столиці України — Києві».
За твердженнями дослідників, текст Акта спершу складався з двох пунктів. Про це свідчать інструкції ОУН(Б) від травня 1941 року. Третій пункт, у якому йшлося про Гітлера та Німеччину, з’явився 30 червня. Присутність німців у Львові, мабуть, змусила Стецька дописати згаданий пункт про співпрацю з фюрером. А перед початком роботи Національних зборів Ярослав Стецько замінив слово «проголошення» на «відновлення» державності.
Єпископ Йосиф Сліпий від імені глави УГКЦ Андрея Шептицького привітав присутніх з нагоди урочистої дати. Було створено крайовий уряд, головою якого обрали Ярослава Стецька. З 26 міністерських портфелів 11 отримали члени ОУН, 11 — позапартійні, а 4 — представники забороненої радянською владою партії соціал-радикалів. Цікаво, що відмовився увійти в уряд відомий історик Іван Крип’якевич, якому пропонували портфель міністра освіти і віросповідань.
Серед урядовців було три уродженці Тернопільщини — Ярослав Стецько, Євген Храпливий і Володимир Стахів.
Привітали Акт відновлення української держави глави УГКЦ митрополит Андрей Шептицький і митрополит УАПЦ Полікарп Сікорський. Вони надіслали свої пастирські листи, в яких висловили великі надії на державотворчі процеси та закликали до єдності в спільній справі. Зміст їхніх послань актуальний і нині. Адже в сучасній Україні замість будувати державу клани ведуть боротьбу за власне збагачення, освіши на шиї народу.
Які уроки маємо винести з події 30 червня 1941-го? У серпні 1991 року варто було прийняти Акт про відновлення української держави, а не проголошувати її заново. Так збереглася б тяглість державності України від княжої доби через гетьманщину, УНР, відновлення суверенності і до наших днів. Ще один важливий висновок — нашу державу ніхто, крім українців, не побудує. Про це чітко написано у зверненні ОУН з нагоди 50-ї річниці з дня проголошення Акта: «Роковини Акта 30 червня 1941 року пригадують нам усім, що державу нам ніхто не подарує. Її треба здобути! Шляхи її здобуття можуть бути різні, однак одне є на потребу зосередження всіх сил нації на боротьбу за державу. Тому ліквідуймо внутрішні фронти й непорозуміння, а творім один фронт проти ворога нашої державності і незалежності».
Павло СЛИВКА,
історик.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте