Такі книжки не читаєш — ковтаєш. Бо вони — наче чисте джерело посеред випаленої спекою пустелі. Довкола — тільки гарячий пісок. І раптом — життєдайна волога. П’єш-ковтаєш цю воду — й не можеш напитись. Опісля, втамувавши спрагу, ще і ще раз повертаєшся до оази зі студеницею, немовби переконуючись, що то — наяву, це не марево, а найсправжнісінька реальність.
Отак і з новою поетичною збіркою теребовлянсько-тернопільської (в районному центрі проживає, в обласному — працює викладачем у педуніверситеті) письменниці Наталі Пасічник «Кирилиця» (Тернопіль, 2016). Її склали вірші, написані протягом 2014—2015 років, що засвідчили розвиток непересічного дару авторки, яка вже стала однією із зірок на літературному небосхилі України.
Прочитавши залпом усі 30 сторінок ошатно оформленої книжки (а вони, повірте, вартісніші, ніж деякі багатотомні видання), відчуваєш свіжість справжньої поезії, що особливо приємно вражає на тлі піщаних дюн графоманства, котре нині набрало масштабів епідемії (більшість видавництв орієнтується не на талант, а на гроші автора). Відтак, трохи отямившись од більш як приємного першого враження (сув’язь радості й гордості за землячку!), знову й знову гортаєш помережані віршованими рядками сторінки, осмислюєш написане, розшифровуєш підтекст того, що хотіла сказати поетеса, дивуєшся її вмінню зі, здавалося б, звичайних, усім відомих слів створити шедевр.
Слово для письменника — як цеглина. Вона може лягти у стіну стодоли, хати, будинку. А в руках справжнього майстра служить матеріалом для храму. Отакий Храм слова і вибудувала новою збіркою Наталя Пасічник. Утім, не лише новою. Оригінальністю стилю відзначалися і попередні її книжки — «Елегія печалі» (2002 р.), «Портрети доби Ренесансу» (2006 р.), «Гра в три руки» (2009 р.), «Пастух бджіл» (2012 р.), «Зимові канікули» (2014 р.). Тож аж ніяк не випадковим є те, що молода авторка, кандидат філологічних наук стала лауреатом багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів — «Поетичні Майстерні», видавництва «Смолоскип» (тричі), ім. Б.-І. Антонича «Привітання життя», «Гранослов», «Коронація слова» та інших, відзначена преміями «Благовіст», ім. Богдана Лепкого, Міжнародною поетичною слов’янською премією (двічі), була стипендіатом Міжнародного дому письменника і перекладача Ventsplshouse…
За освітою Наталя — філолог-германіст. Грунтовну освіту здобувала у трьох національних університетах: Тернопільському педагогічному ім. В. Гнатюка (бакалаврат), Чернівецькому ім. Ю. Федьковича (магістратура) та Львівському ім. І. Франка (аспірантура). Обшир і глибина знань із царини світової поезії, без сумніву, посприяли тому, що талановита поетеса впевнено торує власну стежину на теренах віршування, вміло обминаючи «камені» банальностей і «пастки» повторів уже мовленого. На підтвердження наведу хоча б вірш «Тернопіль»:
ти майже навчилась не мати потреби
у місті що тоне в озерній безодні
і байдуже хто не торкався крім тебе
до каменю у каламуті холодній
застиглі рибалки сидять тут від ранку
але не помітять відбитків на глеї
лиш вітер минаючи синю альтанку
зненацька обійме тебе з усієї
і в мить коли зникне у тілі напруга
і страх для якого не знатимеш слова
ти видихнеш вперше і видихнеш вдруге
і пустишся берега пустишся знову.
Погодьтеся: скільки вже писано-переписано про наше місто (у 2013 році видана навіть збірка текстів «Славень Тернополю»), але так про нього не сказав іще ніхто. Бо так може мовити особистість лише високого обдарування.
А які дивовижно прекрасні метафори, порівняння, епітети й рими Наталі! Дослідники поезії наших днів, без сумніву, матимуть прекрасний матеріал для позитивних прикладів. А поки що потішимося ми: «ось аз і буки просяться у руки»; «тоді сніги без імені без роду самі зайшли в необігріту хату»; «і падають від сцени сонні круки тролейбусам у вікна і на роги»; «а ці дві зірочки сріблясті на вкритій інеєм вербі — скарби котроїсь із династій що закінчилась на тобі»; «і вітер обвіває стіни і водить хвилею рябою а десь під нею дві рибини загублені як ми з тобою». Такі справжні словесні перли розсипані на кожній сторінці, й вони бентежать розум і серце так само, як і репродукція картини Олесі Гудими на обкладинці. Роботу цієї оригінальної тернопільської мисткині (вона була «художницею номера» другого за нинішній рік числа журналу «Літературний Тернопіль») Наталя Пасічник використала і в попередній своїй збірці — «Зимові канікули». Як мовиться, талант талантові руку простягає. І це ніби бальзам на душу тим, хто по-справжньому вболіває за українську культуру.
Богдан МЕЛЬНИЧУК
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте