Нечиста сила на світі таки є. І з’являється вона людям не обов’язково у вигляді гоголівського хвостатого, рогатого і з копитами. Тоді, як би вона не «крутила хвостом», які б завірюхи не здіймала, кишені коваля Вакули їй не оминути.
Часи змінилися. І, дивлячись нині на «поважну» персону, яка промовляє «розумні» речі, наш теперішній «коваль» ніяк не може розгледіти в ній «хвостатого». А саме він, виконуючи кремлівську настанову поневолення України, діючи за принципом «розділяй і владарюй», створює атмосферу напруги в суспільстві, щоб «хохли» чубилися між собою. Саме тому «солідними» опозиційними депутатами, а за сумісництвом московськими підручними (а може, й навпаки) і «православними» комуністами (по-теперішньому, просто атеїстами-миротворцями) в народ кинутий клич про потребу примирення України. По-московськи, звичайно. Та про надзвичайну роль у цьому «примиренні» УПЦ. Навіть зустрічний Хресний хід з Святогірської та Почаївської лавр до Києва придумали ці поважні «дяді», з таким запалом підтримані однодумним священицтвом у золотих шапках.
Потужними «салютами» «мирних» танків і «градів», які щоранку демонструють нам телеекрани, вбитими й пораненими нашими хлопцями ми відчуваємо результати цієї галасливої боротьби за мир. І кінця їй не видно.
Навіщо така «мирна» помпезність? По триста чоловік з кожного боку. Це ж величезні гроші. На транспорт, на обслугу, на «трубу». Чи не краще було б просто не сваритися. Мирно поговорити, порозумітись. Не благословляти сепаратистів. Не проклинати «розкольників». Не обзивати «націоналістами» і «фашистами». Не закликати «боронитись» від них, «не жаліючи крові й навіть життя». Не за мир у нашому домі борються організатори таких хресних ходів, а за перемогу Путіна. У такий спосіб ці «миротворці» намагаються подавити волю народу до опору загарбникам, розпалюють злобу й ненависть між нами. Ось для чого насправді організовуються промосковські хресні ходи.
…З великою надією на мир збиралися віряни Почаєва на цей Хресний хід. На заклик священиків відгукнулися тисячі вірян. Супроводжували хід старі, немічні, вагітні, з маленькими дітьми на руках і у візочках. Про те, як люди хочуть миру, злагоди в домі нашому, свідчить цей народний відгук на звернення УПЦ. Замовчали навіть затяті скептики, бажаючи, хай Бог допомагає в дорозі. Хотілось би вірити в щирість намірів організаторів цього ходу. Та…
Нападками, провокацією проти УПЦ назвав її предстоятель Онуфрій у своєму зверненні до вірян заклики до об’днання українського православ’я, докори за неосудження агресора, за благословення сепаратистів, за неучасть у відспівуванні загиблих в АТО, за немолитву за Україну. А вже у перші дні цього ходу проявився істинний намір його натхненників. Якесь московське «моторило» з «колорадською» стрічкою почало закликати учасників ходу до підтримки «русского мира», не піддаватися «розкольникам», захищати «істинне» православ’я. На захист ходоків-«миротворців» виступила низка депутатів з «Опозиційного блоку». Ось така вона, гірка правда про фальшиву боротьбу за мир в домі нашому.
«Якщо не з Богом будується дім, марно трудяться його будівничі», — сказано в Святому Письмі. «Ударим автопробегом по бездорожью», — закликала свого часу відома фірма «Рога и копыта». Надто схожі почерком дії організаторів нинішнього «шествія» з діями названої фірми. Щоб з України залишилися тільки роги і копита, й працює вона у сьогоденні.
Не якісь провокатори-одинаки становлять загрозу. Провокацією є сам задуманий у Кремлі Хресний хід. Адже після Вселенського собору очікується визнання УПЦ КП. Чи це поклоніння мощам Свято-Печерської лаври, чи це демонстрація «мощі» російської церкви на українській землі, чи це таке бажане в Москві перетворення цього Хресного ходу в «хрестовий похід» проти всіляких «розкольників», але це однозначно не хід за єдність українського православ’я, самої України.
…Для найближчого сусіда, з котрим радісно щоранку вітався, я вже став «бендеровцем», якого так і кортить штрикнути…
Рідного брата–«націоналіста», який у важку хвилину першим прибігав на допомогу, захотілося взяти на вила.
Рідну маму-Україну, яка викормила, виростила, ночей не досипала, своє життя готова віддати за сина, вигнано з хати. «Фашисткою» виявилася. На її місце прийнято злу й підступну промосковську мачуху. Рідна мова, якою мама ще з колиски вчила любити Бога, ближнього, свій народ, творити добро, стала чомусь «неблагодатною». Рідна земля, яку споконвічно обробляли діди й прадіди, яка нас вигодувала, раптом стала «исконно русской». Рідна церква, зроджена самим апостолом Андрієм Первозваним, що протягом тисячоліття була захисницею, в якій українці знаходили правду, виявляється «неканонічною». Своя Вітчизна, паростки якої упродовж тисячоліть засвітились у всіх куточках Європи, раптом стала «зручною для побиття» вічно п’яним і голодним самозваним «старшим братом»… Ось що роблять з нами, українцями, «вчені дяді».
Вдумаймось у притчу про митаря і фарисея. Чи не по-фарисейськи ми молимося, б’ючи себе в груди як найдостойніші, і водночас вказуючи пальцем на всяких недостойних «митарів». Бо ми православні, ще й з Московського патріархату. Але цього «доказу» для Всевишнього буде явно мало. Де справи наші? Де любов між нами? Чому так зла багато? Чому взялися судити Суд Божий? Без Нього. Не судіть, і не судимі будете. Люди, задумайтесь. Це ж і нас всіх стосується. Чи не фарисеїв ми слухаємо?
«На каком языке молится» «ничтоже сумяшеся», вчить нас розповсюджуване в лаврі видання. Звісно ж, не українською. «Базарною, со сквернословием» вона є, втовкмачував мені переконаний у своїй правоті батюшка. (В Росії «матом не ругаются, матом — разговаривают», — такий гіркий жарт довелось почути в Москві). Як же потрібно зневажати народ, серед якого живуть, плодами його сліз, поту і крові наживаються, до якого ідіотизму потрібно дійти, щоб оголосити творіння Боже, тобто мову цього народу, «неблагодатною». Зійшовший з Неба, Святий Дух благословив апостолів розійтись по світу щоб «во все языци» розповсюджувати слово Боже. Андрій Первозваний приніс світло вчення Христового на київську (не московську!) землю. Сяйво тисячі куполів пророчив він на цій благодатній землі. А з московських амвонів місцеві запопадливі кремлівські підручні вчать нас, що українська мова «неблагодатна». У чотирьох канонічних Євангеліях такого не написано. Напевне, по п’ятому, от «товаріща Гундяєва» вчать наших батюшок.
Таке «канонічне «сквернословие». І ним, голосом церкви, говорить імперія. Для розбрату. Сіючи ненависть і ворожнечу. Щоб принизити українців морально. А тоді лукавими словами закликати до миру. Для зросійщення народу. Щоб потім російськомовні «просили» Путіна про захист. Саме тому, надіючись на російськомовну «п’яту колону», Путін і прийшов «рятувати» Донбас і Крим. Так облудними словами про мир насправді до війни «моляться» в московських храмах.
А якою манією величі потрібно хворіти, щоб «відлучати» десятки мільйонів щирих вірян від церкви Христової. Не відслужувати «за упокій», «за здоров’я», навіть не відспівувати покійників. Тільки з московського «неба» могли прийти такі вказівки. Не вчення Христове, а належність до московської конфесії вище самого Вчення возноситься. І це все канонічним називається.
Сіяти розбрат, не допустити стабільності в Україні, постійно розхитувати її державність шляхом громадянського протистояння, створювати хаос і беззаконня, викликати в народу постійне невдоволення владою, розпалювати війну всіх проти всіх, плекати страх і недовіру до самої держави — ось головна ціль гібридної війни проти України. І чи не головну надію в цій невидимій війні проти України Москва покладає на свою РПЦ. У нас же її «нарекли» УПЦ.
Саме з кремлівського «вівтаря» йдуть накази не допустити об’єднання українського православ’я. Саме звідти прозвучала погроза розколоти православний світ у разі визнання УПЦ КП під час візиту в Україну Вселенського Патріарха. Саме звідси, відчувши можливість такого визнання, були спрямовані й цьогорічні потуги зірвати Всеправославний собор. Не про духовне, а про свою ж таки земну сорочку, яка так близько до кремлівського трону, бореться РПЦ, за всяку ціну не допускаючи визнання УПЦ КП. Вже не «Всея Руси» буде тоді Кирило, позбувшись половини пастви. А «третій Рим» як з голови викинути? Як тоді Вселенського Патріарха з такими обрізаними «полномочиями» подолати? Ось які, далеко не духовні, головні болі мучать Москву.
Ось чому там не сприймається навіть найменша думка про паралельне існування двох рівноправних церков-сестер, української та російської, як це прийнято в усьому цивілізованому світі, як це написано у православних (не московських) канонах.
«По ділах їх розпізнавайте», — гласить Святе Письмо. По ділах…
Не церкву як релігійну інституцію забирає в нас Росія, а душу.
Щоб розсварити нас, аби ми загинули. А тоді нас вже «визволять» і від українства. Повністю і назавжди.
Україна — наша мама. І в нас вона — одна. Пам’ятаймо про це. Шануймо її. Бережімо її.
Тимофій ПАЛІЙ,
голова Почаївського осередку Всеукраїнського об’єднання ветеранів.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте