Життєдіяльність людей з обмеженими можливостями в Україні та Польщі.
Однією з важливих тем сьогодення є проблема створення умов для належної життєдіяльності людей з обмеженими можливостями, яких в Україні називають інвалідами, а в Польщі неповносправними (osoba niepeіnosprawna).
Майже в кожній державі світу число таких людей становить орієнтовно 10—15 відсотків. В Україні чи не кожен 18-й громадянин має інвалідність. У Тернопільській області проживає близько 60 тисяч інвалідів, і кількість таких людей щороку зростає.
У 2009 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів. Польща цей документ ратифікувала на три роки пізніше — 2012-го. Які ж основні вимоги щодо життя людей з інвалідністю мають забезпечувати обидві держави згідно із зазначеним міжнародним документом? До слова, конвенція для України і Польщі має статус закону, положення якого органи влади зобов’язані виконувати.
Найперше держави повинні вживати таких заходів, щоб люди з інвалідністю реалізовували свої права на рівні прав, визначених для всього суспільства. Зокрема, для них мають бути створені умови для належного соціального захисту й достатнього життєвого рівня, вільний доступ до об’єктів фізичного оточення, можливість навчатися і працювати відповідно до здібностей і змоги тощо. Забороняється дискримінація людей з обмеженими можливостями.
Минуло шість років відтоді, як в Україні діють вимоги цієї конвенції, що ж змінилося? Посадовці, особливо на рівні центральних органів влади, стверджують, що зрушення є, наводять загальні цифри, які характеризують збільшення обсягів фінансування в окремих сферах. Але чи відчуває покращення життя конкретна пересічна людина з інвалідністю? Відповідь — очевидна: більшість людей з обмеженими можливостями в Україні виживають лише завдяки допомозі рідних. На жаль, ситуація тільки погіршується. Майже у всіх сферах ми спостерігаємо ознаки дискримінації людей з інвалідністю.
А як у Польщі? Там органи влади права інвалідів забезпечують не на словах, а працюють над практичною реалізацією вимог закону. Наприклад, мінімальний рівень соціальної допомоги на людину з інвалідністю в Польщі становить 650 польських злотих. Це в перерахунку — понад 4000 гривень. Для певних категорій людей з інвалідністю існує система пільг і компенсацій. Але і там як з боку громадськості, так і органів влади визнають, що неповносправні поки що усіма правами не забезпечені й потребують більшого піклування з боку держави.
В нашій країні середня сума соціальних виплат на людину з інвалідністю становить трохи більше 1000 грн. Якщо врахувати, що в Україні та Польщі ціни на низку товарів майже однакові, то можна уявити, наскільки бідніше живуть ці люди в нас. І що робить держава? В Україні наразі вищі посадовці зайняті не тим, як підвищити рівень допомоги інвалідам, а як скоротити обсяг передбачених для них пільг, зокрема на проїзд.
Одним з важливих напрямів роботи для поліпшення умов життя людей з інвалідністю є запровадження дієвої системи реабілітації. Другий рік поспіль представники з Тернопільської області мають змогу на практиці ознайомитись із напрямами проведення реабілітації в Польщі. Торік керівники й представники соціальних закладів Тернополя та Кременця, керівники громадських організацій інвалідів побачили, як відбувається реабілітація неповносправних у Польщі. Насамперед здивувала велика кількість закладів реабілітації (понад десяток), які розташовані на порівняно невеликій території Люблінського воєводства. Також характерним для них є комплексність і висока якість надання послуг людям з глибоким ураженням нервової системи. Щоранку спеціальний автотранспорт доставляє людей з інвалідністю від місць проживання в центри реабілітації. Причому за кошти органів влади, а не за рахунок батьків. Протягом дня батьки дітей і інвалідів, рідні, з якими живуть неповносправні, можуть займатись трудовою діяльністю, вирішувати нагальні справи. А наприкінці дня із центрів реабілітації людей доставляють до їхніх домівок. Прикметно, що всі ці заклади засновані громадськими організаціями, які опікуються неповносправними.
В Україні донедавна існувала система будинків-інтернатів, де проживали й отримували окремі послуги люди з інвалідністю. Тепер ці заклади перейменовують у центри реабілітації. Однак вони охоплюють лише незначну частину людей з інвалідністю. А здебільшого весь постійний тягар догляду й допомоги інвалідам лежить на їхніх рідних. У нас практично відсутні заклади реабілітації, які засновані громадськими організаціями інвалідів.
Цього року група з Тернопільщини в складі 20 осіб ознайомлювалась у Польщі з досвідом проходження фізкультурно-спортивної реабілітації неповносправних. Це стало можливим завдяки проекту «Рівним кроком», розробленим Кременецькою районною громадською організацією «Регіональний фонд розвитку та інтеграції», та допомозі громадських активістів Кременця. У затишному сосновому лісі на околицях Замостя наші представники мали нагоду спільно з представниками Польщі провести час із користю для себе. На що звернули увагу передусім? Там реабілітацію можуть проходити люди різного віку й видів ураження здоров’я. Поряд з тими, хто пересувається за допомогою інвалідних візків, також були на реабілітації неповносправні, в яких рухомою є лише одна частина тіла, наприклад голова. Для сотень сімей в Україні, напевно, звучатиме фантастично, що їхніх рідних, які постійно прикуті до ліжка і перебувають вдома, можуть на кілька днів взяти на природу, за ними доглянуть молоді волонтери. Окрім того, вони грають в ігри. Під час реабілітації учасники проходили курс навчання гри в Бочу. Ця, на перший погляд, проста гра, яка не вимагає застосування фізичної сили, але разом із тим розвиває вміння логічного мислення, створює відчуття спортивного азарту. І в ній має шанс виграти кожен, незалежно від ступеня ураження здоров’я.
Заслуговує на увагу і ставлення частини європейської молоді до людей з інвалідністю. За весь період реабілітації з неповносправними постійно перебували волонтери: молоді хлопці й дівчата з Польщі. Були також охочі допомогти з Італії та Іспанії. Коли запитали фізично розвиненого хлопця з Іспанії, який демонстрував чудові вміння в різних іграх, чому він займається волонтерством, то відповідь багатьох зворушила. Адже він вирішив своє життя присвятити допомозі людям з обмеженими можливостями і відвідує різні країни, щоб набути відповідного досвіду. Щорічно протягом літа близько 200 людей з інвалідністю проходять реабілітацію лише в цьому місці Польщі.
У нас громадські організації інвалідів також намагалися хоч частково запровадити такі табори реабілітації. Однак на практиці доводиться стикатися з різними обмеженнями, які чиновники встановлюють у прийнятих інструкціях. І поки що треба докласти надзвичайно багато зусиль, щоб організувати щось подібне.
Такий цікавий обмін досвідом між представниками Тернопільської області та Польщі відбувається значною мірою завдяки Товариству допомоги дітям з неповносправністю «Крок за кроком» в Замості. Його керівником є Марія Круль. З її слів, раніше в Польщі була схожа ситуація у ставленні до людей з обмеженими можливостями, як і в Україні. Починати роботу з допомоги неповносправним виявилося непросто. Так склалось, що пані Марія виховує сина, який не може самостійно пересуватись. І вона вирішила не нарікати на долю, а шукати можливості, щоб її син і подібні до нього не перебували постійно вдома, а могли себе реалізовувати. Марія зустріла хороших людей в Австрії, які виявили бажання їй допомогти. Протягом років вона вивчала досвід реабілітації в Австрії та Англії, і результатом стало утворення в Польщі одного з найпотужніших центрів реабілітації в Замості. А її син у цьому закладі займається розробкою комп’ютерних програм, взаємодіє з органами влади для вирішення питань людей з інвалідністю.
Влада Польщі на різних рівнях іде назустріч пропозиціям громадськості. Так, у зазначеному центрі реабілітації фінансування проводиться для надання комплексних послуг (навчання, медичні послуги, здобуття професії, навчання персоналу тощо).
Є також пільги на проїзд у міському транспорті.
Звичайно, і в системі забезпечення прав неповносправних у Польщі є низка проблем. Але там посадовці працюють над тим, щоб закон виконувати, а не шукають шляхів, як його обійти або знайти причину чи прийняти інструкцію, щоб положення закону не виконувати. На жаль, так часто роблять чиновники в Україні.
Головні принципи, які відстоює пані Марія та очолюваний нею заклад щодо людей з обмеженими можливостями:
- Діти й дорослі з інвалідністю повинні жити не в інтернатах, а в своїх домівках. Держава має створити умови, щоб ці люди були максимально задіяні в суспільстві, а батьки мали змогу протягом дня працювати та розв’язувати свої життєві клопоти.
- Держава повинна надавати практичну допомогу громадським організаціям інвалідів для створення ними центрів реабілітації. Такі центри в своїй діяльності на перше місце ставитимуть якнайповніше задоволення потреби людини з інвалідністю.
- Держава повинна фінансувати не заклади та незрозумілі програми для інвалідів, а виділити конкретні кошти для людини з інвалідністю і скеровувати їх за її вибором, зокрема для проходження реабілітації в державному чи недержавному центрі реабілітації.
- Для людини з інвалідністю є принизливою потреба систематичного проходження лікування, особливо в специфічних закладах. Тому держава повинна створити такі умови, щоб люди з інвалідністю отримували комплекс послуг в центрах реабілітації (навчання, надання окремих медичних послуг, набуття професії, трудова реабілітація тощо).
- Люди з інвалідністю, їхні рідні не повинні пасивно спостерігати за небажанням органів влади повноцінно реалізовувати визначені Законом права. Потрібно активно вимагати від влади практичної роботи у вирішенні питань людей з інвалідністю.
Упродовж кількох років голова Кременецької громадської організації батьків дітей-інвалідів та їхніх друзів «Зоря надії» А. М. Андрущук намагається започаткувати роботу центру реабілітації в Кременці. Вона, як і Марія Круль, виховує дитину-інваліда і на практиці знає особливості життя таких людей. Представники Польщі готові допомогти в налагодженні роботи такого центру. Тож час покаже, чи скористається теперішня наша влада реальним шансом допомогти своїм громадянам, які мають обмежені можливості.
Михайло КОСТІВ,
голова Тернопільської обласної організації «Союз організацій інвалідів України», e-mail: stmuln@gmail.com.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте