Ще одна радісна новина з XXXI літніх Олімпійських ігор у бразильському Ріо-де-Жанейро надійшла минулого четверга, 18 серпня. Другу золоту медаль для збірної України на дистанції 200 метрів виборов каноїст Юрій Чебан.
Олімпіада, яка щойно завершилася, для досвідченого тридцятирічного гребця з Одеси — далеко не перша. Розпочавши в 2008 році з пекінської «бронзи» в запливі одиночників на 500 метрів, через чотири роки в Лондоні став олімпійським чемпіоном на дистанції 200 метрів. І ось новий успіх спортсмена на цьому ж спринтерському відрізку.
Світові агентства не втомлювалися цитувати коментарі дворазового олімпійського чемпіона. Адже для атлета, який за тривалу спортивну кар’єру ставав також чемпіоном світу та Європи, бразильський тріумф, мабуть, стане вінцем кар’єри. Особливо, зважаючи на те, що суперечку спринтерів-каноїстів надалі планують вивести з програми майбутніх Олімпіад. До фіналу Юрій пробився з найгіршим, восьмим часом. Та ще й через недогляд суддівської колегії спочатку взагалі не був названий серед учасників вирішального запливу.
На щастя, непорозуміння вдалося уникнути і Юрій Чебан, стартувавши на незручній восьмій доріжці, наочно проілюстрував конкурентам, хто справжній чемпіон серед спринтерів-каноїстів! Настільки прагнув перемоги, що відразу після фінішу навіть упав із каное у воду. А щоб ви собі уявили, наскільки напруженою була суперечка, скажу, що срібного призера, колишнього партнера по збірній України, а нині азербайджанця Валентина Дем’яненка наш співвітчизник випередив на 0,219 секунди. А бронзового, бразильця Куейроса Дос Сантоса — на 348 тисячних секунди.
Здобуте в щасливий для Юрія Чебана тринадцятий змагальний день Олімпіади «золото» стало для збірної України другим і, на жаль, останнім. Наостанок ще порадували «бронзою» дует каноїстів Дмитра Янчука з Тарасом Міщуком, художня гімнастка Анна Різатдінова і «сріблом» у сучасному п’ятиборстві — Павло Тимощенко. А це означає, що Олімпіада в Ріо-де-Жанейро стала найневдалішою для збірної України за двадцять п’ять років незалежності нашої держави. Одній з найбільших команд у складі 205 атлетів, які виступили в 27-ми видах спорту, взявши участь у 147 змаганнях, «удалося» навіть перевершити антирекорд попередньої Олімпіади в Лондоні, коли гуртом виявилося до снаги завоювати дев’ятнадцять медалей. Нині ж — усього одинадцять: дві золоті, п’ять срібних і чотири — бронзові. В медальному заліку Україна лише тридцять перша в суперечці 86-ти збірних країн і команди Міжнародного олімпійського комітету, чиїм атлетам удалося завоювати нагороди.
Після такого фіаско, на думку голови Одеської облдержадміністрації Михеїла Саакашвілі, спортивний міністр мав би негайно подати у відставку. Але в Україні, також переконаний політик, подібного навряд чи дочекаємося. Суцільні «договірняки» політиків при формуванні урядів зводять нанівець особисту відповідальність того чи іншого чиновника за допущений у тій чи іншій галузі провал.
Погодившись із думкою колишнього президента Грузії, залишається хіба додати, що історія виступів вітчизняних атлетів на останніх Олімпіадах яскраво ілюструє ставлення вже далеко не першого покоління владоможців до розвитку фізичної культури і спорту. Не посадивши в землю зернину, годі дочекатися не тільки щедрого, а й узагалі якого-будь урожаю. Через десяток-другий років, шановні прихильники спорту, цілком можливо, згадаєте ці слова, коли, скажімо, спостерігатимете за виступами на одній із майбутніх зимових Олімпіад біатлоністів. Якщо місцева обласна влада таки втілить у життя власну «геніальну» ідею про закриття Тернопільської ОДЮСШ із біатлону сільського товариства «Колос», шукати серед учасників найпрестижніших міжнародних стартів сучасності земляків апріорі не доведеться. Хіба згадувати про колишні славні успіхи тих же Тараса Дольного чи олімпійської чемпіонки Олени Підгрушної.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте