Цей віддалений від жвавих автомагістралей і туристичних трас закуток Тернопілля на межі з Хмельниччиною хоч і має занедбані дороги, але привабливий подільськими пейзажами та історичною минувшиною. В Іване-Пустому, що на Борщівщині, треба проїхати повз велику муровану церкву Івана Богослова у напрямку Залісся.
Повернувши наліво, в село, побачимо в його центрі при дорозі три білих хрести — пам’ятку про скасування панщини, Незалежності України і жертвам тоталітарного режиму. А далі, на околиці — ще два. Звідти нам відкриється так званий Траянів вал. Це найдревніша на наших теренах фортифікаційна споруда. Побудували його в епоху імператора Траяна. За нього Римська імперія дісталася особливого злету й могутності. Римляни якраз тоді перемогли даків, які займали територію нинішньої Румунії. Одначе деякі авторитетні дослідники стверджують, що тими високими насипами древні фракійці відгороджувалися від степових кочівників, які раз по раз робили на ці землі спустошливі набіги. Це — ніби Велика китайська стіна. Вал полями тягнеться від Гермаківки й обривається над крутим урвищем збручанської долини. В одних місцях він знівельовується від постійного розорювання, в інших — тягнеться чагарниковим поясом. Це лише одна з галузок тієї давньої оборонної системи. Іншу частину ми перетинаємо, коли їдемо від Вигоди на Окопи — Жванець — Хотин.
Тепер повернемося на протилежну околицю Залісся, скеруємо на основній дорозі вліво і через ліс попрямуємо до Збручанського. Колись це село звалося Новосілкою, ще раніше — Новосілкою Єпископською, але назва часто повторювалася в інших місцях, збивала людей з пантелику, тому її замінили на нинішню. У лісі ми знову натрапимо на Траянів вал, який зліва направо тягнеться до околиці Кудринців і далі до Завалля над Збручем. Наша дорога перетинає його майже перпендикулярно. Від Залісся до села кілька кілометрів і все вниз, схилом, тож можна скотитись накатом до самої річки. Неподалік Збруча в селі заховалася невелика церквиця, мабуть, найстаріша на Тернопільщині. Ще не зійшлися в 1380 році на Куликовому полі раті так званого Дмитрія Донського з полчищами Мамая, а вона вже тут стояла й кликала на молитву християн. Правда, щодо битви у вченого люду виникає все більше і більше запитань і недовіри, одначе храм Перенесення мощей св. Миколая до тої події не має жодного стосунку і поважний вік його не викликає сумнівів.
А на протилежному, лівому березі Збруча, на крутосхилі в Чорнокозинцях видніє громаддя розваленої твердині — замку кам’янецьких біскупів. Серед людей ходить легенда буцімто на місці кріпості преосвящених отців стояв колись замок, збудований литовцями. В ньому господарював котрийсь із Коріатовичів зі своєю сестрою. Та якось на призбручанську фортецю наринули сараною татари. Князь не мав війська для оборони, тож залишалося лише втікати через потаємні ходи. Та де ж сестра-красуня? Бігав, кричав, кликав — марно. А дівчина нікуди із замку не виходила, вона в скарбниці перебирала дорогоцінні прикраси. Коли схаменулася, замок уже палав з усіх сторін. Миттєво склала у верету всі коштовності, зав’язала навскіс і вислизнула через непомітну хвіртку. Дісталася до «природного» мосту через ріку й перейшла на той бік, у Галичину. Природний міст, то, мабуть, брід з кам’янистим дном. Вода тут і нині шумить на перекатах. Довго шукала, довго чекала брата, але від нього ні слуху, ні духу. Так і зістарілася в сльозах і тузі. А на принесені із собою коштовності збудувала Миколаївську церкву. Цю легенду записав колись автор відомого тлумачного словника Володимир Іванович Даль.
Знайомою нам дорогою повернемося назад, але вже не поїдемо до Іване-Пустого, а, обминувши Залісся, звернемо на грунтову дорогу ліворуч. У полі зору знову постане вал, але то вже новітня споруда. За Австрії чи Польщі тут прокладали колійку, але так і не довели до пуття той проект, залишили все недобудованим. Невдовзі виїдемо на шосе, що веде від Мельниці-Подільської до Кудринців, і повернемо знову наліво.
Подолаємо відрізок украй понівеченої, давно не ремонтованої дороги через село до замку. Він підноситься на кам’янистому мисі між річищем Збруча і каньйоном невеличкого потічка, який впадає в річку. Люди тут постійно добували будівельний камінь і вже майже підібралися до замчища. А на вершині стоїть висока південно-західна башта і східна, в розвалинах, і мур між ними. Залишки стіни із в’їзною брамою ще частково збереглися в західному напільному крилі. Заснування замку можна вважати з тої пори, коли в 1518 р. король Сигізмунд I Старий обдарував привілеєм на два щорічних ярмарки в Кудринцях родовитого вельможу Миколая Гербурта (Герборта). Ці пани з Фельштина, що в Моравії, на Русі з’явилися, мабуть, ще за часів Казимира Великого, були войовничі, невживчиві із сусідами. Кудринецький вельможа щоразу чинив прикрощі Станіславові Лянцкоронському, який посідав Скалу над Збручем, забирав худобу в полі, кривдив селян. Той у відповідь не вагався у виборі знарядь помсти.
Під час захоплення султаном Магометом IV Поділля в Кудринцях була мусульманська осада. Правда, поляки вибили загарбників із кріпості, та ненадовго. Перед Другою світовою війною в замку містився осередок Подільського туристичного агентства, діяв міні-музей. Нині спустошений і забутий замок похмуро бовваніє на горі й думає сумну свою думу. Лише час від часу туристи, що полюбляють екстрім, понишпорять тут по крутогір’ї. Споруда навіть не увійшла в національний заповідник «Замки Тернопілля». На завершення екскурсії через центр села попри колишні ферми виїдемо на східну околицю. Тут побачимо знову Траянів вал, але без кущів, без заростей. Кілометр чи два він тягнеться схилом аж до Завалля на Збручі. Шкода, що місцевий байдужий люд розкопує його як глинище. А представники влади не дуже переймаються збереженням історичної пам’ятки ще римської доби. Звідси ми виїдемо на дорогу, яка прямує на Панівці, а звідти до автомагістралі, що сполучає Тернопіль—Борщів—Жванець—Хотин і Кам’янець-Подільський.
Василь БУРМА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте