Українці самі прогрішили, а почалося все з духовенства, яке, як Україна стала самостійною державою, не спромоглося з’єднатися в одну церкву, а розділилося на чотири конфесії… А Бог не ділиться. Він хоче єдності між Своїми дітьми. Дав нам незалежну Україну й, думаю, поблагословить і нашу церкву. А Москва і Рим хочуть знищити, тому що ми не прийняли віру ні з Москви, ні з Риму. Наша матірна церква в Константинополі. Звідти за князя Володимира прийняли віру пращури. Наша Українська церква благословенна Богом, і її ніхто не знищить до приходу Христового, хоч нас і не люблять сусіди. Зате Бог любить. Навіть попри те, що, як твердять москалі, Він не розуміє нашої мови. Неправда то все, бо ж від кого зійшли огнені язики на апостолів, що заговорили різними мовами.
Бог дав кожній нації свій шмат землі й свою мову. Тож любімо свою землю та свою українську мову всі, хто живе в Україні та їсть український хліб. І кожен мав би називати себе українцем (наприклад, чеського чи німецького походження). А якщо ти воюєш проти України, то грішиш проти своєї душі. Було б краще, якби ти поїхав на свою землю…
Я народилася в селянській родині, де всі вірили в Бога і ходили до церкви. Хрестилася в греко-католицькій церкві. То була православна церква, тільки під Римом. Як після війни повернулися «совіти», то знищили нашу церкву й перевели під Московський патріархат. То була та сама наша церква, тільки під Москвою. Але як постала самостійна Україна, ми повинні відстоювати свою церкву, молитися в УПЦ Київського патріархату. Тепер прошу Бога, щоб дав нам вижити. Щоб ми вже не були рабами на своїй землі, щоб мали свою церкву, свою державу. Боже, врозуми наш нарід, дай нам єдність, а священикам зсилай свої ласки, щоб вони з чистим серцем Тебе славили.
Приснився мені якось сон, нібито стою і молюся до Господа. Запитую Його, чи ще довго між нами, християнським людом, буде ворожнеча? І бачу: стоїть гурт православних. Підходять до них католики і разом йдуть до церкви. Я і зрозуміла, що тоді буде спокій, як буде єдність між нами.
Представники Московського патріархату називають нас «розкольниками». Ніякі ми не «розкольники». Ми відстояли свою державу, проголосували за її незалежність. Бог послав нам Мстислава на патріарха. А прибічники Москви не впустили його в Почаївську лавру просто помолитися. То хто ж справжні розкольники: ті, хто прагне єдності, чи ті, хто не хоче єднатися в єдину помісну церкву? Якраз останнім потрібно найбільше каятись і рятувати свої душі.
Марія ШМАНЬКО
Теребовлянський район
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте