Хоча кажуть у народі: «Із пісні слів не викинеш», — коли вдаються до непристойних висловів, однак варто задуматись над тим, що сказано у Біблії: «Нехай жодне пусте слово не виходить з вуст ваших».
Психоаналітики зазначають: від того, які слова вживає людина, може залежати її доля. Як наголошує філософ і філолог Ліліана Кудрик зі Львова, слова, що ми найчастіше промовляємо, матеріалізуються в нашому житті. Наведемо приклади. Спільна молитва про зцілення — і безнадійно хворі одужують. Задумайтесь, наші предки придумали різні замовляння. Слова, вимовлені з любов’ю, заліковують душевні рани, образи, розчарування. А сказане недружелюбно, зі злобою призводить до депресії, психологічної нестабільності людини. Недарма кажуть, що словом можна і вбити.
Та найстрашнішим у нашому житті є прокльони. І що характерно, вони дуже часто повертаються до тих, із чиїх вуст вийшли.
Найтяжчі прокльони батьків завжди збуваються. Тому матері, батькові треба особливо стежити за тим, що вони говорять своїм дітям. Деякі повторюють (і це в кращому варіанті): «Де ти взявся на мою голову», «Очі мої б тебе не бачили». А чого доброго тоді чекати? Можливо, такі батьківські чи материнські слова глибоко залягають у серця дітей, а ті потім стають на шлях злочину і ганебних вчинків. Над цим варто задуматись кожному, хто хоче виростити хороших, працелюбних дітей. І це не значить, що їх не можна посварити чи провчити за поганий вчинок, проте робити це треба, як кажуть, з розумом і вдаючись до педагогіки.
Російський професор Іван Белявський, доктор біології, понад 15 років вивчав, як впливають на організм людини погані слова, захистив дисертацію на цю тему. Ось що він дослідив: ті, хто говорить матюками, старші від свого паспортного віку, частіше хворіють і вмирають. Мало того, якщо дитина ще в утробі матері чує матюки, вона народиться із закладеними хворобами. Нецензурні слова руйнують генетичний код, призводять до занепаду.
З того, як говорить та чи інша людина, можна уявити собі загальний розвиток її, освіту й культурний рівень. Хіба не доводиться інколи чути: «Чи не однаково, як я говорю? Байдуже, аби висловився». Ні, не байдуже, які слова «побутують» у розмовній мові. Ми ж маємо дбати, щоб наше суспільство було розвиненим і в культурному відношенні також. Боротьба за високу мовну культуру і є боротьба за культуру взагалі. Дбати за очищення мови від усякого засмічення — це наш святий обов’язок, бо від того, як ми говоримо, як поводимось, і буде судити про нас світ.
Віра ДИМКЕВИЧ
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте