Якщо вірити енциклопедичним словникам радянських часів, то великий завойовник Чингісхан (Тимуджен, Тимучин), що народився близько 1155 року, а помер 1227-го, «був засновником і великим ханом Монгольської імперії, організатором завойовницьких походів проти народів Азії та Східної Європи, що призвело до встановлення тяжкого монголо-татарського іга в завойованих країнах». Тож у нашій свідомості він був монголом.
Цю версію спростовує відомий дослідник історії, автор резонансних книжок «Країна Моксель, або Московія» та «Україна-Русь» Володимир Білінський. «Хочу відразу розставити всі крапки над «і», — каже він. — Чингісхан не був монголом. Не було монголів і в його війську. Теміршина вибрали правителем чотири казахські роди. Кияти, киреїти, наймани і меркити — це не монгольські, а тюркомовні племена. Залишки їх залишилися на території сучасного Китаю, але мова племен — казахська. За життя Чингісхана державною мовою його імперії була споріднена казахській уйгурська мова.
Батько Темурджина (у казахській вимові — Теміршина) Єсюгей був ханом киятів, матір Оян — із роду меркитів. Жінка Чингісхана — Борте — була з казахського роду кониратів. Всі сини покровителя світу мали тюркські імена. Чингісхан (Шингисхан) казахською означає «світлосяйний хан». У монголів ні тоді, ні досі не було таких імен. Слово «хан» теж виключно тюркське, а не монгольське. Монголи своїх правителів називали «контайчі». Обирали Чингісхана на звичайному казахському курултаї. У монголів такого слова теж немає. Лише казахи, які сповідували тенгріанство, ховали своїх покійників у таємних місцях, про які мало хто знав. Про цей звичай писав європейський посол до Золотої Орди Плано Карпіні. Він бачив цей обряд. У ті часи монголи відвозили своїх померлих на кладовище і залишали там просто неба.
Сучасні генні дослідження стверджують, що монголи і тюрки — цілком різні народи. У Казахстані розкопали могилу старшого сина Чингісхана — Джучі. Генне дослідження його останків підтвердило це: в роду Джучі зовсім не було монголів. Тим більше, що на всіх старовинних європейських картах ніколи не писали «Монголія», а завжди «Татарія».
Звідки ж тоді взялися монголи? За словами Володимира Білінського, цей термін з’явився в російській історіо–графії в 1823 році. У такий спосіб росіяни намагалися приховати той факт, що їх свого часу підкорили казахи, тому всю славу завойовників віддали далеким монголам.
Я запитувала Володимира Броніславовича, чому ж нині казахи цього не спростовують і не заявляють, що покоритель світу був їхнім співплемінником? Та тому, каже дослідник, що вони між двома наддержавами: Китаєм, який має Чингісхана за свого, та Росію, яка вперто називає його монголом. Проте в Казахстані ще й досі живуть усі ті роди, які дали світові Чингісхана та входили до його війська.
У цій країні (а в Казахстані В. Білінський жив і працював десятки років) і досі мають велику вагу старійшини родів, вони, власне, й виробляють політику країни, яку втілює чинна влада. Тут оберігають усі пам’ятки, пов’язані з епохою Чингісхана. Казахські дослідники теж працюють над цим періодом історії. Але це, так би мовити, для внутрішнього вжитку. Казахстан намагається зберігати добрі стосунки з Росією, проте всередині країни проводить тверду проказахську політику. Так, казахська мова за радянських часів тут була ще більш упослідженою, ніж українська в Україні. Але нині вона там уже панівна. Тож ця країна вирішує інші нагальні питання. А час великої правди про Чингісхана, вочевидь, ще не настав.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте